Зустріч з тайфуном

Вони були не далі як за два кілометри від ракети, коли в навушниках почули голос Раєва:

— Морєв, Славін, чому не відповідаєте? Негайно повертайтесь на корабель. Одержано радіограму з “Мрії-5”. Вона прибуває завтра. Ви чуєте мене?

— Чуємо, — сказав Морєв, — не хвилюйся.

— Де ви пропадали?

— Були в гостях у марсіян.

— Дурні жарти. Ймовірність існування марсіян…

— Знаємо, — весело перебив Костя, — дорівнює нулю.

— Саме так.

Б. Литвиненко ЦІЛІ ЧИСЛА

Перед ним на столі лежала пачка бланків спектрограм, купи довідників, таблиць. Складне нагромадження цифр і символів хімічних елементів на бланках не лякало його. Він як фахівець швидко розшифровував будь-які дані й встановлював аналогії.

Обробка потрібних цифр була йому добре відома, і всі питання, що виникали перед ним, звично розкладались по поличках тренованого дослідами мозку.

Іноді в розгадці якоїсь “непомітної дрібниці” й було вирішення всієї проблеми. Йому вже вдалося раз знайти помилку. А ось вдруге…

Цей другий бланк викликав у нього подив. На ньому чітким дівочим почерком було виведено процентний склад хімічних елементів.

Звичайний метод аналізу. На перший погляд нічого особливого немає… Але що це? Результати кількох елементів у цілих числах: залізо 2 відсотки, нікель 5 відсотків… Він підкреслив цифри жирною лінією. Можливо, ці дивні результати треба було б пояснити неуважністю лаборантки, яка провадила випробування, але…

Цей зразок для аналізу доставлено сюди з далеченного світового простору. Він на мить замислився, а потім рішуче запротестував.

“Ні, такого сплаву не може бути!”. Безперечно, тут наплутала Ліда — лаборантка з чудернацькою зачіскою. Вона студентка художнього інституту, готує себе для мистецтва. У його відсутність їй доручили визначити “за інструкцією” наявність елементів у цьому шматочку метеорита. Вона, мабуть, немало попсувала коштовного матеріалу — навряд чи залишилась достатня кількість, щоб перевірити.

“Треба обов’язково перевірити самому числові дані”, — подумав він і поставив на бланку жирний знак запитання. Потім рвучко відчинив двері кабінету й вийшов у лабораторію.

Тут панувала звичайна метушня, що буває перед закінченням робочого дня. Один дописував звіт, інший, знявши з установки електропіч, обдував її вентилятором, а Ліда, не звертаючи ні на кого увалі, щось шукала в сумочці. Він поморщився, повагався якусь мить, а потім рішуче пішов уперед.

— Лідо, я без вас не берусь відгадувати цей ребус, — простяг він їй бланк, намагаючись не дивитися на її пальці, що поспіхом перебирали речі в сумочці. Вона, ніби обпікшись, висмикнула руку й квапливо схопила протягнутий бланк, прагнучи, мабуть, якомога швидше покінчити справу, що виникла раптово, “з волі начальства”.

— Хоч ви працюєте у нас п’ятий день, але повинні правильно записувати дані приладів, — невдоволено зауважив він.

— Я записувала їх правильно!

— Дозвольте, чудес у природі не буває: в метеоритну речовину може входити 2,15 відсотка заліза, нікелю 5,00 відсотків, але аж ніяк не 2 і не 5, як ви написали на цьому бланку.

Він підвів очі від папірця спектрограми, глянув на біляву дівчину, в якій усе: манера триматися, погляд, брошка, плаття — свідчило про те, що вона недавно з студентської лави. На обличчі протест, який буває в учня, коли до нього даремно прискіпується педагог.

— Крім того, якщо ви вже ставите 5 відсотків, то повинні знати, що пишеться три знаки! — Він розмашно вивів 5,00 і підкреслив. — Адже прилад здатний показувати більше одного знака.

Він нервував і гнівався недаремно. Справа в тому, що до хімічних аналізів у лабораторії ставилися дещо неуважно. Всі методики були розроблені, аналізи наперед відомі, і от вважають за можливе переводити досвідчених лаборантів в інші лабораторії, а замість них присилають кого заманеться.

— Хіба я винна, що квантометр показав такі цифри, — капризно відповіла Ліда.

Він на мить онімів, здивований нелогічністю її слів.

Вона ображено натиснула на кнопку квантометра, і полум’я вольтової дуги в’їлось у грудочку метеорита, випаровуючи його.

— Ось гляньте самі на спектр, — запропонувала вона, розгортаючи на екрані райдужну смугу.

Свічення газів цього метеорита, пропущене через призми приладу, утворювало майже суцільну смугу. Ліній було так багато, що вони, здавалось, зливалися. Це свідчило про наявність великої кількості різноманітних хімічних елементів у сплаві, особливо таких, що рідко зустрічаються на Землі. Колонки цифр, що лежали перед ним, — це дані складу сплаву, одержані приладом. Ніби по відбитках пальців, він “знайшов” їхнього “господаря”, встановив, до якого елемента він належить: вуглецю, нікелю чи гадолінію, який рідко подивується на Землі. Чутливі фотоелементи виміряли інтенсивність кожної лінії спектра, прилад сам підраховував процентний вміст елементів. Лаборантці необхідно лише скеровувати його роботу й записувати одержані результати.