Зустріч з тайфуном

На цій висоті Боббі Буду пощастило зробити добрий нейтральний знімок, під ним можна було написати все, що заманеться, — рекордна висота, переможний стрибок тощо. Боббі миттю заклав плівку в передавач. І тут

почав трусити його, хапатися за голову, відверто демонструючи зраділим колегам, що його передавач зіпсувався. Том ледь стримувався, щоб не розсміятися: здорово Боббі розігрує невдачу! Ось він схопив апарати, передавач і притьмом кинувся з стадіону. Правильно, Боббі! Фото можна передати з стоянки машин і там чекати на мене. У нас буде сьогодні цікава подорож, ми зробимо перший крок, щоб з’ясувати, хто ж насправді сховався під ім’ям вівчаря Джіма Хікса?

Раптом Картней отетерів. Джім Хікс уважно глянув на Боббі Вуда, що показав усім спину, весело всміхнувся і зробив рукою їхній домовлений жест — час залишати стадіон! Що це — випадковість? Чи він спеціально сигналізує йому, Картнею: готуйся й ти піти з стадіону. І зразу ж почав розбіг, енергійно прискорив чотири завершальні кроки, відтак майнув над планкою на висоті 2 метри 50 сантиметрів. Вийшов з ями, повернувся обличчям до ложі преси і повторив умовний жест, наче хотів сказати Картнею: все, більше нічого сенсаційного я сьогодні не втну, можеш спокійно залишати стадіон.

Картней не став замислюватися над тим, звідки вівчар знає їхній умовний жест, чому він сигналізує саме йому: після двох сигналів у цьому не було сумнівів. Його телефон після заключної фрази стенографістці теж “зіпсувався”, і він прожогом кинувся з ложі преси до телефонів прес-центру. Обминув їх, вибіг з стадіону, скочив у машину. Боббі натиснув на акселератор. Коли вони проїздили біля редакції, то задоволено побачили, як хлопчики вибігають з пачками екстрених спортивних випусків, вигукуючи цифри недосяжних рекордів Хікса. Знову чемпіони спортивного репортажу лідирували в постійному поєдинку з колегами.

* * *

Чекати довелося недовго. Лота — дружина тренера Ліннокса — тільки й устигла пригостити їх коктейлем, як скрипнули гальма лімузина. Лота теж була на стадіоні; побачивши, що чоловік поспішає до таємничого вівчаря, вона одразу ж поїхала сюди. Решту подій спостерігала по телевізору, водночас готуючи ситну вечерю. Мало хто знав про цей затишний, розташований на далекій околиці котедж Лінноксів. Картней знав. Перед відповідальними змаганнями Ліннокс не раз переховував тут і його, щоб дати змогу своєму вихованцеві спочити від настирливості журналістів. І тому Ліннокс анітрохи не здивувався, побачивши у вітальні репортерів.

— Привіт, хлопчики! — весело кинув тренер. — Був переконаний, що ви тут, старі зубри! Але розчарую вас. Джім дуже стомився, я обіцяв йому повний спокій, без журналістських допитів.

— Дуже добре, — схвалив Хікс глухим, наче робленим голосом. — Хай приїздять завтра вранці, стануть свідками цікавих речей. А зараз би поїсти і помитися…

Томас Картней з першої ж миті прикипів поглядом до вівчаря і не відривався, поки Ліннокс не провів його до ванної кімнати. Проте не знайшов в обличчі Хікса тих знайомих рис, які сподівався побачити. Чорне з синім полиском волосся, такі ж кошлаті брови, “модні” провінціальні вусики. Типовий представник вівчарського півдня. Запитати б його зараз: звідки ти, загадковий Джім Хікс, знаєш наш з Боббі умовний жест, чому ти посилав мені сигнали? Ти ж і справді не взяв висоту 2 метри 60 сантиметрів, хоча й пробував здолати її протягом півгодини, наче давав нам змогу знову випередити колег.

Ці запитання буквально висіли у Картнея на кінчику язика. Але Том утримувався від них, бо відчував: є у всіх сьогоднішніх подіях якась глибоко прихована таємниця. Том побоювався, щоб не попасти в незручне становище. Надто вже природно розігрував гість Ліннокса роль напівдикого вівчаря: немов за давньою звичкою, постійно клав лікті на стіл, їв жадібно, жодного разу не скористався ножем, легко розриваючи шматки м’яса міцними білими зубами. І весь час мовчав, наче й справді мало розумівся на їхній бесіді про великих спортсменів і рекордні досягнення.

Лише раз на обличчі вівчаря промайнуло щось схоже на зацікавленість, коли на краватці Боббі раптом спалахнув веселкою у світлі люстри подарунок професора. Хікс глянув на затискача, як мала дитина, не стримався й попросив подарувати йому. Том і Боббі зніяковіли. Пояснили, що самі лише сьогодні одержали затискачі в дарунок від улюбленого професора і поклялися нікому й ніколи їх не передаровувати. Хікс помацав обидва затискачі і з жалем промовив:

— Шкода. Коли б я з’явився з такою цяцькою в нашому містечку, всі дівчата за мною сохли б…

Солодко позіхнув і, забувши вибачитися перед Лотою, попросився спати. Джордж провів його до кімнати для гостей, повернувся до гурту. Коли випили ще по одному коктейлю, Картней спитав:

— Скажіть відверто, Джордж, ви щиро вірите у цей спектакль? Вівчар… Тренувався наодинці… Чисте повітря, свіжа баранина, досхочу фруктів і овочів, вітаміни…