Зустрiч з тайфуном (на украинском языке)

Хлопець помiтив: ажурнi конструкцiї, прип'ятi до стiн у цьому вузькому, довжелезному примiщеннi, яке, мабуть, пролягло з кiнця в кiнець дирижабля, хоч i повiльно, але безперервно рухалися. То виходить, що оцi гладесенькi металевi стiни i є оболонками газових камер? Що ж - можливо: саме таким чином можна змiнювати обсяг газу, а отже, i його пiдйомну силу.

Коля присунувся до стiнки ближче, постукав по нiй пальцями. Глухо загуло, як з порожньої бочки. Тодi вiн натиснув на стiнку лезом викрутки. Метал легко прогнувся, - певно, товщина його була незначна,- але одразу ж випростався. Коля вдарив по ньому викруткою - раз, другий i - з усiєї сили третiй. Та тiльки де там - анi подряпинки!

- Кепсько! - прошепотiв хлопець. Вiн уже почав усвiдомлювати, що навряд чи зумiє пошкодити дирижабль, але ще не хотiв визнати цього, тому вирiшив продовжувати свої мандри нутрощами повiтряного корабля, шукаючи його вразливого мiсця.

?

Якби Коля Рибаков подався не гвинтовими сходами, а заховався б у закутку пiд ними, - та ще, додамо, якби вiн вивчав англiйську мову сумлiннiше, - вiн почув би зараз таке, що у нього аж подих перехопило б.

Японець i чоловiк у формi радянського майора-льотчика вийшли з складу пригнiченi й стурбованi. Замкнули дверi. Зупинились. Майор витяг з кишенi маленький нiж, покрутив його в руках, прочитав викарбуваний на ньому напис: "Коля Р. 6-А кл". Запитав англiйською мовою:

- Мiстер Судзукi, так це точно не ваш нiж?

- Та звичайно ж, нi, - вiдповiв той обурено.

- Тодi лишається припустити, що хтось пробрався у вертолiт.

- Як?.. Коли?.. В тайзi?

- Мабуть, там. Але мене непокоїть, що нiж лежав не в кабiнi, а на пiдлозi.

- Тобто ви гадаєте, що злочинець проникнув сюди? То куди ж вiн подiвся з замкненого складу?

- А хiба ви не пам'ятаєте, що ми, нiчого не пiдозрюючи, лишили дверi вiдчиненими? - майор провiв очима по гвинтових сходах, почухав потилицю.

З-за рогу лiвого коридора виткнувся й швиденько попростував до цих двох пiдстаркуватий чоловiк у цивiльному.

- Ну, як? - занепокоєно запитав вiн англiйською мовою.

- Немає, - розвiв руками японець.

- Зле... Дуже зле... - похитав головою старий. - Якщо бомбу не зiрвати сьогоднi, на наших мрiях доведеться надовго поставити хрест. Коли ще складуться такi сприятливi обставини?

- Але ж Центр уже передав координати критичної точки? - запитав майор

- Критичної точки? - незадоволено повторив старий. - Всього лиш району провокацiї, скажiть точнiше. Критичну точку нам треба уточнити на мiсцi, а як ви це зробите без карти прогнозiв?.. Коли б ви, мiстер Судзукi, похопилися б хоч на годину ранiше! А тепер до Нагасакi понад п'ятсот кiлометрiв!.. Та й чи встигне Центр зняти ще одну копiю з карти прогнозiв?

Японець винувато знизав плечима. А майор простягнув старому знайдений кишеньковий нiж:

- Лежав бiля вертольота. Мабуть, самi того не знаючи, ми захопили на дирижабль незваного гостя, - когось iз хлопчакiв, що завжди сунуть носа куди не слiд. Гадаю, карта в нього.

- Так чого ж ви гайнуєте час? - розгнiвався старий. - Треба негайно оголосити тривогу, обшукати всi закапелки.

- Я вже доповiв командировi телефоном, - сухо вiдповiв майор.

- А, то пробачте.

Всi троє рушили коридором лiворуч, спустилися гвинтовими сходами на кiлька поверхiв униз, в гондолу дирижабля. Старий та японець попростували до рубки управлiння, а майор звернув у апаратну. Це було велике примiщення, стiни якого майже суцiльно вкривали хитромудрi перемикачi, мерехтливi iндикаторнi лампочки, численнi шкали приладiв. Перед великим телевiзiйним екраном в крiслах сидiли двоє в формi радянських вiйськових льотчикiв полковник i лейтенант. Полковник, зачувши кроки, обернувся, запитливо глянув на майора. Той простягнув йому знайдений нiж, став за його спиною, поглядаючи на екран.

У кадрi, безперервно змiнюючись, проходили зображення рiзних закуткiв дирижабля. Лейтенант клацав перемикачем, пiдкручував ручки - i разом з тим керованi на вiдстанi телевiзiйнi передавачi обмацували кожен закапелок. Але на екранi не було видно жодної живої iстоти - тiльки машини, коридори, ажурнi конструкцiї.

Та ось на одному з кадрiв щось ворухнулось. Лейтенант сфокусував зображення точнiше, посилив збiльшення.

- Вiн! - сухо сказав майор.

Ще не можна було розрiзнити, хто це та що вiн робить. Невiдомий вовтузився перед замкненими дверцятами, орудуючи якимсь iнструментом.

Полковник натиснув на кнопку, притяг до себе висувний мiкрофон, сказав неголосно:

- Команда, увага!.. На кораблi - стороннiй!.. П'ятий вiдсiк, шостий горизонт!..

Здавалось, невiдомий почув цi слова. Вiн закляк на мiсцi, потiм рвучко метнувся вбiк, зник з поля зору.

?

А Коля Рибаков справдi почув: мабуть, десь недалеко був один з динамiкiв бортової системи зв'язку. Хлопець не пiдозрював, що буквально всi примiщення в дирижаблi обладнано автоматичними телепередавачами.

Куди поткнутися? Де заховатись? Шлях на нижчi поверхи вiдрiзано: звiдти вже лунає гупання численних нiг. Отже, тiльки вгору й вгору.