Звук безмолвия

Стебло укутують два шара кори, прозорою, як пара на риллі або ранковий туман над річкою.

Перший шар відходить на півтори чи два пальця від тіла і зовуть його – Даж.

Другий шар кори знаходиться на чотири-п’ять пальців від тіла і зовуть її (це вона, а не він) – Малка.

Для того, щоб Малка добре прикривала Дажа, Сяйво й тіло, дитину треба хрестити, тоді всякій тварі важко буде в неї вчепитися, щоб точити Дажа, Сяйво й тіло.

З цим народжується дитина! З цим вона і живе до 12–15 років. Після 12–15 років „срібна людина“ випускає з себе шпичаки, що виходять взимку на два-три кроки попереду і чотири позаду від тіла.

На ці шпичаки, або гілки сідають Сак, потім Вол, потім Хор. Звідки вони беруться, ніхто не знає. Може, Бог посилає, може, з померлих родичів перелітають, а може, – з дурних людей. Втратили ми чотирьох. За що їх Бог забрав, ніхто не знає. Як звуть, теж забули».

После Виктор Черников перевел вышесказанное на русский язык:

«Человек – это Божье растение. На этом растении растут и созревают девять Божественных зерен. Мы, наш Род, наша семья владеют пятью из них. Четыре мы потеряли. Те, которые потеряли, называют так: первого – Даж, вторую – Малка, третьего – Сак, четвертого – Вол. Пятого зовут Хор.

В теле человека живет „Серебряный человек“, который на половину ногтя мизинца выходит из тела, прозрачной серебристой полоской. Зовут этого „Серебряного человека“, так же, как и тело, толи Панас, толи Марина, толи Екатерина. Как родители назвали, так и зовут. Для того, чтобы не путать „Серебряного человека“ с телом, мы его зовем „Сияние“. Тело, „Серебряный человек“ – и есть Божественный стебель. Стебель окружают два слоя коры, прозрачных, как испарение над землей при пахоте или как утренний туман над рекой. Первый слой толщиной полтора – два пальца. Второй толщиной четыре – пять пальцев. Зовут ее „Малка“ („Малка“ – женского рода. Все остальные перед и после нее – мужского рода. Тело – среднего рода).