Агенція «Локвуд і К°». Череп, що шепоче

— Отак буде краще, — посміхнувся Квіл Кіпс. — Бачиш, Тоні? Краще поглянь на свою агенцію. Вас троє — з однією каністрою Вогню на всіх! Вам хіба бліх ловити! Навіть уніформи собі справити не можете! Варто вам зійтись із справжньою організацією, як усі ваші зусилля лопнуть, наче мильні бульки! Ну, що: самі знайдете звідси дорогу? Чи попросити Ґледіс проводити вас?

Локвуд неймовірним зусиллям зберіг самовладу.

— Дякую. Обійдемося без почту. Джордже, Люсі, ходімо!

Я подалася за ним, але Джордж, чиї очі аж спалахнули за скельцями окулярів, не зрушив з місця.

— Джордже! — повторив Локвуд.

— Але ж це означає, що перемога за «Фіттес», — пробурмотів Джордж. — Лише тому, що їхня фірма більша, сильніша, і вважає, що може будь-кого зіштовхнути з своєї дороги. Мене від них аж нудить. Нам не личить здаватися просто так.

— Не личить, — лагідно відповів Локвуд, — але доведеться. Ходімо.

Кіпс знову захихотів:

— Хтось там ніби зарюмсав... Часом не ти, Кабінсе?

— Дивно, що ти взагалі щось чуєш із-за спин своїх посіпак, Кіпсе, — відповів Джордж. — За ними ти, звичайно, в безпеці. Але настане день, коли ми зійдемось у чесному змаганні. Тоді побачимо, хто виграє. — Він обернувся, щоб іти.

— Це що, виклик?! — стрепенувся Кіпс.

— Джордже, ходімо! — ще раз повторив Локвуд.

— Ні, ні, Тоні... — Кіпс, усміхаючись, вийшов з-за спин своїх агентів. — Мені це до вподоби! Кабінсові вперше в житті сяйнула чудова думка. Змагання! Твоя команда — проти моєї! Вийде весело! Що скажеш, Тоні? Чи не злякала тебе часом така ідея?

Раніше я цього не помічала, та коли Кіпс усміхався, він нагадував Локвуда, щоправда, його зменшену, більш задерикувату версію, плямисту гієну в порівнянні з вовком. Локвуд, однак, не всміхнувсь у відповідь. Він поволі обернувся до Кіпса — і зблиснув очима:

— Мені ця ідея теж до вподоби. Джордж має рацію. В чесному змаганні ми здолаємо вас голими руками. Тільки ніяких бійок чи витівок. Просто випробування агенцій: розслідування, рівень Талантів, пошук привида та його знищення. Які будуть ставки? Нам треба щось вигідне. Вартісне для обох сторін.

Кіпс кивнув:

— Так, правда. Тільки у вас все одно цього немає.

— Я так не вважаю. — Локвуд поправив своє пальто. — Як тобі така пропозиція? Якщо ми знову зійдемось в одній справі, то команда, яка її розплутає, виграє. А ті, що програють, надрукують у «Таймсі» рекламу, де прилюдно визнають свою поразку, і оголосять, що команда переможців краща за них самих. Ну, як? Гадаю, це потішить тебе, Кіпсе? Якщо ти виграєш... — він підморгнув суперникові, що розгублено мовчав. — Звичайно, якщо це хвилює тебе...

— Хвилює?! — пирхнув Кіпс. — Аж ніяк! Згода! Кет і Джулі, ви — свідки! Якщо наші дороги знову перетнуться, ми зіграємо сам-на-сам! А тим часом, Тоні... будь ласкавий зберегти свою команду живою.

Він подався геть. Кет Ґодвін та інші агенти попрямували галявиною за ним.

— Мене, до речі, звуть Люсі, — мовила я їм услід.

Проте ніхто з них не почув мене. Всі були заклопотані роботою. У світлі ліхтарів агенти під керівництвом Бобі Вернона розтягали сріблясті сітки над порослою мохом брилою. Інші тягли травою візок, готуючись вантажити на нього брилу. Аж ось долинули радісні вигуки, оплески й сміх. Це була ще одна перемога славетної агенції «Фіттес». Перемога, яку вона вкрала просто з-під носа в «Локвуда і K°». Кілька секунд ми втрьох тихо стояли серед пітьми.

— Я повинен був промовчати,— обізвався нарешті Джордж. — Вибачте. Мені так хотілось зацідити йому, та в мене надто ніжні руки...

— Не треба просити вибачень, — обірвав його Локвуд.

— Якщо ми не зможемо перемогти Кіпсове збіговисько в чесній боротьбі, — щиро сказала я, — то краще нам закрити агенцію негайно.

— І справді! — Джордж ударив кулаком об долоню; засохлий бруд посипався на траву. — Ми ж — найкращі в Лондоні, авжеж?

— Авжеж, — підтвердив Локвуд. — Найкращі. От тільки в Люсі спереду обгоріла блузка, а від моїх штанів мало що залишилось. Як тепер добиратись додому?

Частина друга Несподівана могила

3

Наступний ранок був такий, як і личить ранкові серед спекотного літа — ясний, з яскраво-блакитним небом. Автомобілі, припарковані вздовж дороги, сяяли, наче коштовні камені. Я вирушила до крамнички Арифа в футболці, шортах і капцях, мружачи дорогою очі від сонця й дослухаючись до клопіткого, нескінченного міського гомону. Літньої пори, з її найдовшими днями та найкоротшими ночами, привиди підупадають на силі — тому люди здебільшого не звертають уваги на Проблему. Агентів, одначе, це не стосується. Ми не заспокоюємось.

Я купила молоко та швейцарський рулет до сніданку і поволі почалапала додому. Будинок 35 по вулиці Портленд-Роу, як завжди, виблискував на сонці своїми нефарбованими стінами. Дерев’яна табличка біля сходів, з написом: