Амок

— Правильно! — сказав Салул. — Треба послати човен з парусом, у якого був би звичайний рибальський вигляд.

— Але тоді знову незручно, — казав далі Гудас. — Щоб нас не помітили з берега, нам доведеться стати принаймні за сорок кілометрів, а для човна це буде надто велика подорож та й взагалі марудна справа.

— Тоді ми вдосвіта під'їдемо ближче, спустимо човен, а самі від'їдемо в море і там переждемо день. А ввечері знову під'їдемо назустріч.

На ніч корабель без вогнів поплив до берега. Через деякий час попереду виникла невиразна темна смуга. Вона все наближалася й підвищувалась. Ось десь далеко праворуч блимає вогонь. Але напроти поки що не видно нічого. Чорні мури присунулись ще ближче. Ось уже чути, як гудуть буруни між рифами.

— Усі добрі люди завжди тікають від рифів якомога далі, а ми повинні наближатися до них, — промовив Гейс.

— Зате коли нам вдасться взяти їх, то. вони самі будуть для нас захистом, — сказав Салул.

А взяти їх міг наважитись лише той, хто не шкодує ні своєї голови, ні корабля. Ті тихі невеликі хвилі, що лагідно гойдали корабель серед океану, тут одразу ставали великими, розбурханими.

Вони кидались на скелі, відбивались назад, знову кидались, кружляли, ревли і пінились, намагаючись прорватися на той бік загорожі. Але ті, яким це вдавалося, одразу втрачали свою силу і лють і ставали тихими, наче вівці. Вони лагідно хлюпотіли біля підніжжя скель, ніби просячи пробачення за те, що силою пробилися сюди.

Все це відбувалося в хорошу, тиху погоду. Що ж тоді було тут у бурю?

Спустили шлюпку. В ній розмістилися дванадцять чоловік під командою Гудасового помічника — Сідана.

— Робіть своє діло, товариші, — сказав на прощання Гудас. — Завтра ввечері ми будемо тут.

Човен відійшов. Корабель став повертати назад. Раптом перед ними високо на березі заблищав вогонь…

Усі здригнулися. Хто це може бути? Голландська варта? Чи тутешні жителі? А може, навіть, і свої?

— Я думаю, що не голландська варта, — сказав Гудас, — бо тут вартувати немає ніякої рації.

— І я так думаю, — погодився Гейс. — Та навіть коли б це й варта була, то можна з певністю сказати, що вона не бачила корабля, бо тоді не запалювала б вогонь, який може нас попередити.

— В такому разі це можуть бути або місцеві жителі, або наші товариші, — підсумував Салул. — Коли це жителі, то боятися нічого, а коли наші…

— А чи можуть бути наші? — перебив Гудас. — Хіба вони знають, де ми пристанемо?

— Цього ми й самі не знаємо, — відповів Салул. — Але все може бути. Не буде дивним, коли наші товариші про всяк випадок виглядатимуть нас у деяких пунктах південного берега. Принаймні я вважаю, що нашим розвідникам небезпека не загрожує…

Не встиг він вимовити останніх слів, як з берега почулися постріли — один, другий, третій… Луна підхопила їх і почала кидати вздовж і поперек берета. Нічна тиша була порушена.

— Стоп! — крикнув Гудас.

Машина стихла. Вся команда затамувала подих. Корабель поволі посувався вперед.

Минула одна хвилина, друга. Ніхто не сказав ні слова: і без слів усім було ясно, що там відбувається щось недобре. Вогню на березі вже не було видно. Але постріли не повторювалися. Невже трьома пострілами і скінчилася вся справа?

— Вони або зараз же повернуться, або… ніколи не повернуться, — промовив хтось у тиші.

Командири тихо радились. Після того як постріли припинилися, справа вже не здавалась їм такою небезпечною? Вона стала тільки більш загадковою. Хто стріляв? Наші стріляти не могли, кого б вони там не зустріли, — це не в наших інтересах. Вони могли стріляти, тільки рятуючи своє життя. Невже вони трьома пострілами врятували своє життя, а більше нізвідки ані звуку? Чи від трьох пострілів самі загинули, одразу всі дванадцять чоловік, та ще добре озброєні? Ні, коли б їм загрожувала серйозна небезпека, вони відповіли б такою стріляниною, яка не стихла б і досі. Значить, напевне можна сказати, що вони не загинули і що в цю мить безпосередня небезпека їм не загрожує.

— А звідси такий висновок, — розмірковував Салул. — Коли там солдати чи жандарми, то наші товариші повернуться негайно і ми вирушимо шукати іншого місця; коли ж небезпеки нема, то наші товариші залишаться там, а ми, почекавши до ранку, відпливемо в море і вернемось по них, як домовились.

— А якщо постріли повторяться вночі, — продовжив Гейс, — це означатиме справжню небезпеку, і тоді ми вишлемо допомогу.

— Правильно, — підтвердив Салул.

Гудас розпорядився від'їхати трохи далі від берега, щоб звідти не було видно корабля, і зупинитися. Бути в дрейфі біля берега, та ще коло певного місця, зовсім не так просто, як іноді здається. Корабель ніколи не стоїть на місці, крутиться, насувається на берег або відходить у море, і керувати ним під час стоянки не менший клопіт, ніж в дорозі. Не було відпочинком і напружене чекання човна з товаришами, чекання нових пострілів чи якоїсь іншої неприємності. Одного разу знов спалахнув вогонь — і знов зник. Невідомо було, чи то сам вогонь згасав, чи корабель повертався так, що вогню не було видно. Що там тепер відбувається? Хто ж, нарешті, стріляв?..