Андрій Лаговський

Він погортав свою записну книжку, нашукав потрібну сторінку і подав Костянтинові.

Костянтин найпередше звернув увагу на заголовок для поемки. Попереду було написано: «Йошуа га-Ноцрі та Єгу-да з Керйоту». Тільки ж цей заголовок був уже замазаний, та й натомість поставлено інший: «Іуда Скаріотський».

— Як на мене, то я б був не міняв заголовка, — завважив Костянтин. — Оригінальна назва: «Йошуа га-Ноцрі та Єгу-да з Керйоту» виходить колоритніша, ніж буденне: «Іуда Іс-каріотський».

— Ну, це я й сам почував, — одказав Лаговський. — Але потім я надумавсь поставити в заголовку саме таке ймення, яке всі християни одразу впізнають та й одразу наберуться

ненависті: «Іуда Іскаріот». Тут у мене певна тенденція: виразна, свідома провокація для християн.

Костянтин задовольнився цією відповіддю та й потиху прочитав:

ІУДА СКАРІОТСЬКИЙ

(Історія озлобленої душі)

І

Чому не коло Вчителя Іуда?

В куточку під оливою він сів;

Ненавистю душа його палає,

Кипить на серці проти Йсуса гнів.

II

Кохав він дівчину, тому три роки:

Та зрадила тоді його вона.

Бажав він помсти, лютував, казився...

Аж чує, ллється мова чарівна:

— Любіте ворогів, прощайте кривду,

Благословіть того, хто вас клене. —

Це ж ти так проповідував, Ісусе!

Ти ставсь для Юди сонечко ясне.

Тебе він слухав, плакав щирим серцем,

Забув про зрадницю, забув любов, —

В твоїй науці мав єдину втіху,

В твоїй науці черпав силу знов.

III

Прийшли оце в Єрусалим на свято —

Як стій заслаб Ісус; в постелю зліг;

І вилежав весь день. А коло нього Іуда поравсь більше од усіх.

І руки грів слабому він Ісусу,

І прихилився до його груді.

— Який ти добрий, Юдо! — рік Учитель.

Який щасливий Юда був тоді!..

Аж ось отут, на святі в Русалимі, їх стріла тая дівчина в’юнка.

Гурток жінок тягався за Ісусом —

Вона пристала до того гуртка.

З закоханими, п’яними очима,

Вона тремтіла, як Ісус ішов.

А в серці бідолашного Іуди Прокинулась минулая любов.

— Естеро, полюби мене! — шепнув він,

Як опинився з нею тільки вдвох.

— Тебе любити?! Та хіба ж це можна,

Коли тут єсть Ісус!.. Ісус — мій бог!

Близь моря — хто погляне на калюжу?!

Ісус — він море, а калюжа — ти,

Я рада вмерти за Ісусів погляд:

Він — сонце, що сіяє з висоти!..

Ударила Іуду в серце заздрість — Зненавидів суперника свого:

— Він — сонце, море й бог, а я — калюжа!.. Естеро! Мало бачила його!

Коли б ти знала, що за вдача в нього!

Це ж бабська вдача!.. Я — так чоловік!..

Він — бог і сонце?! Глянула б учора —

Була б того не вимовила ввік.

Він постував, а хтось йому підсунув Вина чарчину — думав: «підкріпить»,

І як завадила йому та чарка!

Що скоїлось!.. Аж і згадати — гидь!..

Коли б була ти бачила, що сталось, Назвати Йсуса богом не могла б...

Естерка переслухала й сказала:

— Ти не калюжа: жаба ти із жаб!..

IV

Так от чому на одшибі Іуда Сидить попід оливою в кутку І люту думу думає з собою Про кривду й самоту свою тяжку.

Без любки... без Учителя... без віри...

Він тоне, мов знеможений пловець...

Ех, бідний Юдо! Сирітливий Юдо!