Андрій Лаговський

В кінці квітня треба було професорові вертати з Громо-поля до Москви, бо розпочиналися студентські іспити. Він силувавсь був потягти маму за собою, та вона вперто стала на своєму: «До Московщини не поїду! Я вже звикла до Гро-мополя, я тут і вмру. Та й не здужаю я, стара, їхати так далеко!.. Краще ти вертай сюди швидше і наїжджай до мене частіш, ніж досі!..»

Довелося од’їхати самому. Професор ще був дообідував, як до хати під’їхав візник, щоб везти його на вокзал. Стара Лаговська з жалю нічого не їла, тільки стояла коло столу та скорбно дивилася на сина. Він підвівсь, попрощавсь із нею, довго цілував і обіймав її, а вона його хрестила тремтячими руками. Він хотів іти в двері. Вона його спинила.

— Не варитиму я нікому сьогодні вечері!.. — з безмежною тугою вимовила вона... та й похитала головою... Востаннє перехрестила сина — й одпустила.

Андрій поїхав. Та оті прості сумні слова старенької матері довгий час чулися йому в вухах. Цілу дорогу згадувалися вони йому. Приїхав він до Москви — причувалася йому тая мова в Москві. Смутно поморщене мамине обличчя поставало перед професором і шепотіло: «Не варитиму я нікому сьогодні вечері...»

І серце його кожен раз стискалося з пекучого болю, та й споминався йому той щоденний момент, як він сидить було надвечір поруч матері і їсть свою «вечерю», себто пару м’яко зварених яєць, а мати п’є свій чай з блюдка в прикуску. Обидва мовчать; і обом на душі гарно; і обидва почувають, як вони одно одного люблять; і обидва почувають, що нема на світі більшого щастя, ніж ота природна любов рідного до рідного...

А Шмідти в Москві? Чи Лаговський од них одкинувсь?

Ба ні. Коли професорові в Москві хочеться розігнати свою самоту, йде він і до Шмідтів. Там він бажаний гість, «свій», і йому теж любо бачити всю сім’ю. Та любить він тую сім’ю рівною, спокійною прихильністю, без експансивно-стей, без непотрібного ідеалізування, без ходульних стра-стей, без драматизування своїх відносин, без давнішого копирсання в усіх відтінках тих відносин. Чується він у тій сім’ї вільно, не як гість, через те охоче туди й учащає. Часом знов довгенько й не заходить.

— Чом ви так рідко до нас заходжаєте? Цілий тиждень або й довше вас не видко! — дорікає було йому генеральша Шмідтова.

— А знаєте, як каже Йсус Сірах: «Ходи якнайрідше до друга свого — то ніколи ваша дружба не перерветься...»

Під сумну годину він не піде до Шмідтів! Сумний — це те саме, що докучний, — цього він ніколи не забува. Тоді для нього найкраща втіха — згадка за матір. Он незабаром прийдуть вакації — то він до неї поїде і знайде там щире материне серце, що любить його такого, який він є.

Звенигородка на Київщині, влітку 1904 року.

Київ, 4-го лютого 1919 р.

ББК 84.4УКР6 К82

Серія «Бібліотека шкільної класики» заснована 2005 року

Обкладинка Оксани Ільїних

Ілюстрації Вікторії Дунаєвої

Кримський, Агатангел.

К82 Андрій Лаговський : роман: для ст. шк. віку / А. Кримський; іл. В. Дунаєвої. — К. : Національний книжковий проект, 2011. — 336 с. : іл. — (Бібліотека шкільної класики).

ISBN 978-966-339-602-6

Роман Агатангела Кримського «Лаговський» — це життєвий шлях юнака з небагатої сім'ї, який будь-що здобуває освіту й шукає свій шлях серед кола інтелігенції. Герой твору нелегко приходить до високих ідеалів, національного самоусвідомлення, до розуміння сенсу й мети свого життя.

ББК 84.4УКР6

Редактор Т. К. Щегельська Художній редактор Т. В. Кущ Коректор Ю. М. Мезенцева Комп’ютерна верстка К А. Кобзар

Підписано до друку 02.08.10. Формат 84х 108'/₃₂. Папір друкарський.

Гарнітура Ньютон. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 10,92.

Обл.-вид. арк. 11,485. Тираж 1500 прим. Зам. № 0-1229.

ЗАТ «Національний книжковий проект»

03148, м. Київ, вул. Сім’ї Сосніних, З

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру

видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 1723 від 23.03.2004

Віддруковано у ВАТ «Харківська книжкова фабрика “Глобус”»