Андрій Лаговський

бо у старших, себто в генерала та в генеральші та в їхньої дочки Зінаїди було багацько свого власного, спеціального діла. Старі клопоталися коло того, коло чого клопоталися й інші туапсинські піонери на своїх подарованих наділах, або «участках»: доводилося пильно поратися коло свого «участка» вже й через те, що там уже будувалася в них хата-госпо-да, — а треба ж було наглядати й за майбутнім садом, що обов’язково мусив бути заведений на «участку». Вже робітники повирубували з «участка» чіпкі товстезні ліани-саса-парілі, часом з руку завтовшки, що непроглядно були поперепліталися поміж столітніми каштанами та волоськими горіхами, і генерал з генеральшею мали тепер доглядати, як вони вирубують на «участку» ще й карабіч (такий дрібний граб) та викорчовують ще й оту густу й колючкувату кущову поросль, яку тут, на Кавказі, звуть держидеревом і яку професор з Аполлоном (вони любили ботаніку) закваліфі-кували як paliurus aculeatus. Це дерево — з листям, наче в білої акації, а з кущовим гіллям — як у жовтої акації; тільки ж воно ще густіше й далеко колючіше од білої акації, а вкорінюється в ґрунт гірше, ніж яка дереза. Тепер робітники зглибока викорінювали держидерево та й копали натомість ямки під обов’язковий «плантаж»: під плодові дерева, виноград і таке інше, що мало засадитися з осені. Всі думки, всі інтереси, всі балачки старих Шмідтів зосереджувалися тепер коло будівлі, коло викорчовування, коло «плантажу»; а це була тема, мало цікава як для молодих Шмідтів, так і для професора; через те вони четверко воліли здебільша держатися окремо од батьків. Зінаїда, знов, трималася своєї власної сім’ї, дбала з нянькою про свої малі діти й їхні дитячі хороби, і це тож само не дуже було цікавим для всього парубочого товариства. Компаньйонка генеральшина, колишня німецька гувернантка в сім’ї Шмідтів, тулилася навпереміну коло генеральші та коло Зінаїди, а до братів її, своїх давніх вихованців, ставилася з невкритою холодністю, особливо до Володимира, що часто її дражнив; та й професор теж був для неї анітрохи нецікавий. Таким способом усі обставини вели до того, щоб професор разом із трьома братами складали свій окремий, тісніший гурток. Тільки ж неоднаковість характеру Володимирового і двох других братів робила те, що позиція Лаговського супроти Володимира ставала в тому гурткові іноді не легкою. Трохи не щодня це виявлялося надвечір, коли всі вони, і старі і молоді, виходили разом погуляти, щоб подихати посвіжілим повітрям.

В Туапсе є де проходитися, особливо по гарних самітних околицях туапсинських; туди ціле покоління Шмідтів і прямувало надвечір. Або з цікавості ходили вони зоглядати зовсім не гарні порожні плаци, недбало й нашвидкуруч обгороджені плотом, з гордими, поки що невідповідними написами: «Городской сад», що скидався на пастівник, або «Бульвар», де ще й дерев не було ніяких. Ходили вони всі гуртом дивитися й на інші розплановані пустирі, де з напису видко було, що тут має колись лягти «Московская» або інакша вулиця; але поки що не малося там нічогісінько, не було жодної хатини, тільки стояли самісінькі квадратові огорожі, зроблені з тину або попросту з дрючків та полін, бо нові володільці тих «участків» іще не приступали до роботи над ними... І на всяких таких надвечірніх прохідках компанія половинилась: розбивалася на поважну — старшу, з батьками, з компаньйонкою, з малими дітьми, і неповажну — молодшу, з парубками; своїм звичаєм професор завсіди одбігав од старших та од Зінаїдиної сім’ї та й ішов з кимсь із молодих Шмідтів. Але, знов, і ця молода компанія теж розбивалася на дві групи. Часом Лаговського забирав під руку Володимир і йшов удвох з ним, силуючись іти трохи одцалік од братів; часом, знов, його брали під обидві руки Костянтин та Аполлон та й вели з собою, а Володимир тоді зоставався сам та й ішов побіч, далеченько од них, щоб не слухати балачок професорових із братами на нецікаві для себе теми. Під такі моменти в душі самітнього Володимира повставало потайне невдоволення не тільки проти братів, ба й проти професора.

Різнь поміж трьома братами зоставляла свій слід на відносинах Володимира до Лаговського ще й у багатьох інакших пригодах, особливо тоді, як доводилося їм поїхати іноді кудись далекіше од містечка Туапсе, всім чотирьом укупі на одному возі.