Цей час чітко розділив не просто мільйони українських громадян в оцінці російської агресії — і в Криму, і в Україні. Руйнувалися дружні зв'язки, розпадалися сім'ї, люди, які знали одне одного з дитинства, будували невидиму стіну нерозуміння, ненависті й зла. Першопричина цього — злочинний режим Кремля, який роками промивав свідомість мільйонів громадян Росії й України, переконуючи їх, що немає насправді ніякої окремої української мови, немає української нації, а є лише один «спільний народ, об'єднаний історичною пам'яттю й спільним минулим».
На жаль, через історичні й культурні особливості та дії української влади ще від 1991 року Крим залишався найбільш вразливим для ідеологічних маніпуляцій кремлівської пропаганди. Разом із тим усі роки незалежності в Криму зростало нове покоління кримчан — освічених, успішних і самодостатніх людей. Саме вони — українці, росіяни, кримські татари, євреї, греки, вірмени й інші народи, — а не аксьонови, константинови, зими та березовські, вже невдовзі мали стати нової елітою Криму й України. І частина з них встигла голосно заявити про себе.
Революція Гідності відкривала перед цією новою елітою кримчан незнані горизонти й можливості, трагічно затерті експансіоністськими планами Кремля. Проте трагедія не зламала цього покоління, а лише загартувала більшість із цих патріотів. Серед них з'явилися такі яскраві зірки, як актор і режисер Ахтем Сеїтаблаєв, громадська активістка Шура Рязанцева, правозахисниця Таміла Ташева, молодий політик Дмитро Білоцерко-вець, активіст Андрій Щекун, журналіст Севгіль Мусаєва-Боровик і багато інших, які стали героями цієї книги. Вони вже голосно заявили про себе, і саме вони є найкращим обличчям українського Криму.
Ця книга присвячена подвигу росіянина Сергія Кокуріна, українця Станіслава Карачевського та кримського татарина Решата Аметова, які віддали своє життя за Крим і Україну, коли їй було зле. Наше спільне завдання — закарбувати їхні імена у своїй пам'яті. Адже майбутні покоління пам'ятатимуть саме їх, а не зрадників, які у важкий час продали найбільшу цінність у житті, розмінявши Батьківщину, присягу й свободу на нікчемне золото ворогів України.
Журналіст Ліля Буджурова
розповідає про своє життя в Криму: «За цим принципом ми й живемо зараз у Криму. Працюємо, працюємо, працюємо. Працюємо навіть тоді, коли нас позбавили можливості працювати. Це про телеканал1 квітня 2015-го змушений був припинити мовлення. Але ми знімаємо «про запас» — фільми про тих, хто відкрив дорогу на батьківщину, про перші кримськотатарські селища, про мечеті, про дітей війни, що незабаром стали дітьми депортації. Хтось скаже: хіба можна так жити? Можна, якщо в тебе за спиною батьківщина, і ти її не можеш кинути, як не можна кинути хвору матір».
Я не просто вірю. Я знаю, що одного разу Крим знову відкриє свої обійми перед Батьківщиною. Як мале дитя, що сумує за своєю мамою. Ми не повинні навіть допускати думки, що може бути інакше. Бо інакше це буде зрадою перед пам'яттю всіх патріотів, які заплатили найдорожчу ціну, аби захистити Батьківщину. Повторюйте собі кожного дня ці слова. Україна — це Крим. І доводьте цей вислів щоденною працею, бо без справ віра завжди мертва. А віра — це те, що не можна зупинити навіть кулею.
/ ПРИМІТКИ /