Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридной війни»

Після Другої світової населення Криму з довоєнних понад 1,1 мільйона скоротилося майже наполовину, а в місцях запеклих боїв, як, наприклад, у Керчі, вижило лише близько 10% довоєнного населення.

Урешті, примусова депортація з Криму кримських татар, греків, болгар, вірмен, караїмів та інших народів, проведена НКВС СРСР за наказом Сталіна 18 — 20 травня 1944 року, скалічила долі понад 300 тисяч людей. Тоді, за оцінками істориків, через нелюдські умови під час транспортування та в засланні загинули до 46% представників усього кримськотатарського народу. Оцінки кількості жертв з інших етносів різняться, але також обчислюються тисячами.

Унаслідок цих подій на момент здобуття Україною незалежності 1991 року більша частина жителів півострова не були кримчанами в прямому розумінні. Адже переважно це були місцеві мешканці в першому або принаймні другому поколінні, народжені в повоєнному Криму починаючи з 1950-х років.

Від 1960-х років радянська влада перетворила Крим на престижне місце виходу на пенсію для представників комуністичної, профспілкової та військової еліти, переїжджати куди дозволялося переважно за умови високого московського чи київського покровительства. Більшість пенсіонерів складали колишні партфункціонери, представники політичного управління партії Радянської Армії (на радянському сленгу — політруки) і просто люди зі зв'язками (так звані блатні).

Через це, за останнім достовірним переписом населення, проведеним Україною у 2001 році, на той момент з 2 млн. 24 тис. осіб корінними кримчанами за місцем народження були лише 49,1% мешканців Криму та м. Севастополя. При цьому другою за чисельністю групою стали уродженці регіонів Російської Федерації — 18,8% кримчан, ще 16,1% були вихідцями з материкової України, 8,1% народилися в Узбекистані (переважно нащадки депортованих у 1944 році кримських татар), 1,4% — у Казахстані, 1,3% — у Білорусі, 1,9% — з решти пострадянських держав. При цьому, за словами останнього легітимного міністра курортів та туризму АРК Олександра Лієва, понад 50% кримчан жодного разу не виїжджали до материкової України.

Крім того, з початку 1990-х років Російська Федерація, навіть за часів першого президента Боріса Єльцина, почала активно роздавати на території півострова російські паспорти; а в місця базування Чорноморського флоту РФ щороку прибували тисячі нових військовослужбовців із сім'ями. Десятки тисяч цих громадян, що приїхали з Росії, залишалися постійно жити в Криму вже після виходу на пенсію.

Особливих масштабів практика міграції росіян на півострів та масової видачі українським громадянам паспортів РФ набула за часів президента Віктора Януковича. При цьому російський МЗС відмовлявся називати кількість виданих російських паспортів навіть на вимоги українських дипломатів.

Про це ще 2008 року попереджали окремі представники МЗС України, зокрема тодішній посол у Словаччині Інна Огнівець. За її словами, Росія постійно вела активні приховані дії щодо надання російського громадянства мешканцям Криму. Посол зробила таку заяву, оскільки протягом багатьох років була учасником переговорів із представниками РФ щодо врегулювання діяльності ЧФ у Криму. За словами Огнівець, «наступною після Грузії може бути Україна», адже громадянство Росії дає Російській Федерації можливість у будь-який момент заявити, що порушуються права так званих співвітчизників.

Огнівець також повідомляла, що з боку росіян на півострові роками ведуться дуже активні дії, які «не рекламуються, а приховуються, однак про них відомо Міністерству закордонних справ України, щодо надання російського громадянства мешканцям Криму».

За свідченням українських дипломатів, МЗС України протягом 2000-х років постійно готувало ноти ультимативного характеру до російського МЗС, де вказувало: якщо протягом 24 годин консульські групи російського дипломатичного відомства не покинуть територію Криму, де вони цілеспрямовано видають паспорти, то ці особи будуть визнані persona non grata. За свідченням Огнівець, російська сторона завжди на них реагувала, і її консульські групи миттєво виїжджали з півострова.

Проте, попри такі зусилля українських дипломатів, за достовірними даними, на кінець 2010 року на території Криму загальна кількість російських громадян, які водночас мали й українське громадянство, перевищувала 120 тисяч осіб. Основна маса цих людей проживали в межах дислокації російських гарнізонів Чорноморського флоту РФ у Севастополі, а також у Феодосії, Керчі та кримській столиці Сімферополі.

У підсумку понад половина населення Автономної Республіки Крим не були уродженцями півострова, до того ж значна частина кримчан на момент початку агресії Росії проти України в лютому 2014 року мали або російське, або подвійне українсько-російське громадянство.

Усе це сформувало спільноту, з переважно спільними релігійними та політичними поглядами, попри відмінності в етнічному походженні. Такий собі уламок радянської імперії, «общество советских людей», або «радянців» — людей, чия поведінка й мислення сформувалися за часів Радянського Союзу.