Анексія: Острів Крим

Через це, за останнім достовірним переписом населення, проведеним Україною у 2001 році, на той момент з 2 млн. 24 тис. осіб корінними кримчанами за місцем народження були лише 49,1% мешканців Криму та м. Севастополя. При цьому другою за чисельністю групою стали уродженці регіонів Російської Федерації — 18,8% кримчан, ще 16,1% були вихідцями з материкової України, 8,1% народилися в Узбекистані (переважно нащадки депортованих у 1944 році кримських татар), 1,4% — у Казахстані, 1,3% — у Білорусі, 1,9% — з решти пострадянських держав. При цьому, за словами останнього легітимного міністра курортів та туризму АРК Олександра Лієва, понад 50% кримчан жодного разу не виїжджали до материкової України.

Крім того, з початку 1990-х років Російська Федерація, навіть за часів першого президента Боріса Єльцина, почала активно роздавати на території півострова російські паспорти; а в місця базування Чорноморського флоту РФ щороку прибували тисячі нових військовослужбовців із сім’ями. Десятки тисяч цих громадян, що приїхали з Росії, залишалися постійно жити в Криму вже після виходу на пенсію.

Особливих масштабів практика міграції росіян на півострів та масової видачі українським громадянам паспортів РФ набула за часів президента Віктора Януковича. При цьому російський МЗС відмовлявся називати кількість виданих російських паспортів навіть на вимоги українських дипломатів.

Про це ще 2008 року попереджали окремі представники МЗС України, зокрема тодішній посол у Словаччині Інна Огнівець. За її словами, Росія постійно вела активні приховані дії щодо надання російського громадянства мешканцям Криму. Посол зробила таку заяву, оскільки протягом багатьох років була учасником переговорів із представниками РФ щодо врегулювання діяльності ЧФ у Криму. За словами Огнівець, «наступною після Грузії може бути Україна», адже громадянство Росії дає Російській Федерації можливість у будь-який момент заявити, що порушуються права так званих співвітчизників.

Огнівець також повідомляла, що з боку росіян на півострові роками ведуться дуже активні дії, які «не рекламуються, а приховуються, однак про них відомо Міністерству закордонних справ України, щодо надання російського громадянства мешканцям Криму».

За свідченням українських дипломатів, МЗС України протягом 2000-х років постійно готувало ноти ультимативного характеру до російського МЗС, де вказувало: якщо протягом 24 годин консульські групи російського дипломатичного відомства не покинуть територію Криму, де вони цілеспрямовано видають паспорти, то ці особи будуть визнані persona non grata. За свідченням Огнівець, російська сторона завжди на них реагувала, і її консульські групи миттєво виїжджали з півострова.

Проте, попри такі зусилля українських дипломатів, за достовірними даними, на кінець 2010 року на території Криму загальна кількість російських громадян, які водночас мали й українське громадянство, перевищувала 120 тисяч осіб. Основна маса цих людей проживали в межах дислокації російських гарнізонів Чорноморського флоту РФ у Севастополі, а також у Феодосії, Керчі та кримській столиці Сімферополі.

У підсумку понад половина населення Автономної Республіки Крим не були уродженцями півострова, до того ж значна частина кримчан на момент початку агресії Росії проти України в лютому 2014 року мали або російське, або подвійне українсько-російське громадянство.

Усе це сформувало спільноту, з переважно спільними релігійними та політичними поглядами, попри відмінності в етнічному походженні. Такий собі уламок радянської імперії, «общество советских людей», або «радянців» — людей, чия поведінка й мислення сформувалися за часів Радянського Союзу.

Ще одним аспектом, що суттєво впливав на деформацію політичного поля в Криму, стало масове засилля на вищих і середніх щаблях місцевої влади представників Партії регіонів, особливо вихідців із Донбасу. Після перемоги на президентських виборах у лютому 2010 року Віктор Янукович доволі швидко почав займатися переформатуванням кримського уряду.

Уже 17 березня 2010 року Верховна Рада АРК за наполяганням Януковича призначила представника так званої «макіївської команди» (за назвою міста Макіївка Донецької області, звідки приїхала значна частина нової кримської команди ПР) Василя Джарти головою Ради міністрів Криму. Після його раптової смерті, навколо якої в Криму ходило чимало чуток (стверджували, що його отруїли), його змінив інший представник «макіївської команди», екс-начальник Кримського управління МВС та екс-міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов, із тієї ж команди Партії регіонів.

Макіївці невдовзі отримали в Криму інше дотепне прізвисько — «македонці», утворене від «Макіївка» й «Донецьк». Згодом «македонцями» називали вже всіх приїжджих членів місцевої Партії регіонів.