Читаем Анексія: Острів Крим полностью

Цей інцидент, що увійшов в історію як конфлікт навколо острова Тузла, був спричинений агресивними діями Росії задля шантажу України в питанні делімітації українсько-російського кордону в Керченській протоці та Азовському морі. У вересні 200З року від російської станиці Тамань Темрюкського району Краснодарського краю росіяни почали насипати штучну греблю.

Зведення велося в напрямку української Тузли, щоби з’єднати острів із російським берегом. Роботи були зупинені, лише коли за особистого втручання президента Леоніда Кучми українські прикордонники на Тузлі укріпилися для відбиття можливих агресивних дій із боку росіян. Власне, будівництво зупинилося за кількадесят метрів від наведеного українськими військовими інженерами прикордонного понтону.

Уже тоді багато експертів України й Заходу почали замислюватися над справжніми експансіоністськими планами Путіна щодо Криму. А попереду був ще й 2006 рік, коли Партія регіонів організувала в Криму багатотисячні мітинги проти планів президента Віктора Ющенка провести на півострові спільні з підрозділами НАТО навчання. Крім того, в цих мітингах українська контррозвідка зафіксувала участь російських громадян, зокрема офіцерів російської контррозвідки, зі штату Чорноморського флоту РФ у Криму.

Ось як про це розповідає Аліна Полякова, експерт провідного аналітичного центру Atlantic Council (Вашингтон, США): «Деякі аналітики вважають, що план анексії Криму був розроблений в Кремлі ще на початку 2005 року. Оскільки ми не можемо точно сказати, коли група Путіна почала планувати захоплення півострова, цілком імовірно, що військовий план був на тій стадії, щоби вільно активізуватись у вирішальний момент. Революція на Майдані якраз привела до того, що цей вирішальний для Кремля момент настав. На відміну від Грузії, кримський план було виконано чітко й швидко, мабуть, завдяки тому, що нашу стратегію добре проаналізували, і Кремль навчився на власних помилках, яких він припустився в Грузії»[2].

Загалом «гібридна війна», яка торкнулася українського Криму, мала свою передісторію, і ми не можемо не згадати тут російсько-грузинської війни 2008 року. Але помилково думати, що поняття «гібридна війна» виникло саме зараз, на початку XXI століття. Росія почала використовувати методи таємної, «гібридної війни» фактично століття тому. Тільки тоді застосовувалися інші терміни — «визвольний похід Червоної армії на Західну Україну» або ж «війна проти білофінів», як сором’язливо радянська історіографія називала розв’язану Сталіним війну 1939 року проти Фінляндії.

Історія «гібридної війни» в російському виконанні має тривалу передісторію. Цікаво, що технології, застосовані в інформаційному полі Росією проти України під час вторгнення в Крим, багато в чому перетинаються з тим, що відбувалося під час радянсько-фінської війни 1939 року. Складається враження, що нинішні специ з військової пропаганди, які готували тексти й меседжі для спікерів і російських новин, детально вивчали тогочасний досвід.

Тоді, щоби пояснити своїм громадянам, чому Радянський Союз напав на нейтральну Фінляндію, яка нічим не загрожувала великій державі, пропаганда вигадала термін «білофіни», від «білогвардійські фіни». Два десятки років перед тим аналогічний термін застосувався до Польщі, яку іменували тільки «панською Польщею», а самих ворогів у межах технології «розлюднення» конкретизували як «білополяків».

Технологія «розлюднення» (рос. «расчеловечивание») у пропаганді — створення ярликів для певного «неугодного» народу, аби зобразити його ворогом і викликати ненависть до нього.

Саме наприкінці березня 2014 року, під час кримського вторгнення, уперше використано терміни «укрофашисти», «укрокарателі», «укропи», «укронацисти», чим створювано пропагандистський міф, у якому ціла нація призначається винною й отримує негативний ярлик.

Є ще багато спільних рис у військових конфліктах, які відбувалися за участю Росії. Наприклад, як і в російсько-грузинській війні 2008 року, Росія, почавши з окупації українського Криму наприкінці лютого 2014 року, аби відволікти українські сили й створити нову зону напруги, розпочала війну, використавши на першому етапі тих самих «зелених чоловічків», тільки вже на території Донбасу, а згодом утворила терористичні «ДНР» і «ЛНР».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Пёрл-Харбор: Ошибка или провокация?
Пёрл-Харбор: Ошибка или провокация?

Проблема Пёрл-Харбора — одна из самых сложных в исторической науке. Многое было сказано об этой трагедии, огромная палитра мнений окружает события шестидесятипятилетней давности. На подходах и концепциях сказывалась и логика внутриполитической Р±РѕСЂСЊР±С‹ в США, и противостояние холодной РІРѕР№РЅС‹.Но СЂРѕСЃСЃРёР№СЃРєРѕР№ публике, как любителям истории, так и большинству профессионалов, те далекие уже РѕС' нас дни и события известны больше понаслышке. Расстояние и время, отделяющие нас РѕС' затерянного на просторах РўРёС…ого океана острова Оаху, дают отечественным историкам уникальный шанс непредвзято взглянуть на проблему. Р

Михаил Александрович Маслов , Михаил Сергеевич Маслов , Сергей Леонидович Зубков

Публицистика / Военная история / История / Политика / Образование и наука / Документальное