Анексія: Острів Крим

Фантастичні до деталей паралелі російсько-грузинської війни. 8 серпня 2008 року Росія розпочала свою сумнозвісну операцію «Примушення до миру» на території Південної Осетії. Паралельно з нею активно розгортався конфлікт в іншому сепаратистському регіоні Грузії — Абхазії, де ті самі російські найманці, яких російська преса, що не дивно, називала «добровольцями», як і бойовиків у «ДНР»-«ЛНР», розпочали масований наступ на позиції грузинської армії в Кодорській ущелині.

Тобто, щоби відволікти грузинські збройні сили від конфлікту в Південній Осетії, де розпочинався основний наступ, вони створили штучне вогнище конфлікту на території Абхазії з допомогою місцевих сепаратистів і російських найманців, яких вони називали «добровольцями». Аналогічно вони діяли й у Криму: аби відволікати українських військових і сили безпеки, розсіяти увагу, вони розпочали конфлікт на Сході України, утворивши маріонеткові «ДНР» та «ЛНР».

До речі, поняття «темники» — написані для журналістів інструкції з висвітлення та оцінки подій — з’явилося в Україні вперше з подачі Марата Гельмана на президентських виборах 2004 року. Проте їхні прототипи розробляли ще «Телеграфное агентство Советского Союза» (ТАСС) та «Совинформбюро» (1941–1961).

Саме «Совинформбюро» розсилало інструкції всім радянським радіостанціям і газетам. Уперше в інформаційному полі ці «темники» проявилися з початком Другої світової війни, активно застосувалися під час Корейської війни 1953 року та пізніших військових конфліктів за участі СРСР. Аналогічно діяло ТАСС, утворене 1925 року й реорганізоване лише 1992-го. ТАСС висвітлювало всі військові конфлікти, куди втручався СРСР, зокрема й Афганську війну 1979–1989 років, коли виник евфемізм «виконання інтернаціонального обов’язку».

Таку ж природу має й аргументація «захисту російськомовного населення», що почала лунати в офіційній риториці Кремля задовго до окупації Криму.

Андрій Щекун, координатор кримського Євромайдану, ділиться спогадами про ситуацію, що передувала анексії: «Було відчуття того, що ситуація в Криму з кожним роком змінюється не в кращий бік. Останні роки чисельно збільшилися фінансові видатки на різноманітні проросійські акції. Наприклад, бюджет щорічних заходів до дня народження Пушкіна „Великое родное слово“ починався від 900 тисяч гривень в перші роки до 3 мільйонів в останні. І це тільки одна потужна акція в червні кожного року. І тоді, коли реальний річний бюджет державної організації „Всеукраїнський інформаційно-культурний центр“ в Сімферополі складав не більше 900 тисяч гривень! Іншим нахабним наочним прикладом стало збільшення накладу газети „Русичи“, що друкувалася в російській друкарні Севастополя „Флаг Родины“ й одночасно розповсюджувалася в усіх парафіях Української православної церкви Московського патріархату».

Ідея цієї книги народилася в мене відразу, коли я познайомився з останнім бестселером відомого американського письменника Тома Кленсі «Право остаточного рішення» (Commandauthority, разом із Марком Гріні), де зроблений фантастично точний прогноз російської анексії Криму.

Автор завершив роман у вересні 2013 року, а за місяць помер через серцевий напад. Книга вийшла вже по його смерті, у грудні 2013-го. У власній футуристичній манері Том Кленсі передбачив майже все, що відбудеться насправді буквально за півроку: за його сюжетом, у недалекому майбутньому Росія нападає, захоплює український Крим, розпочинає війну на Донбасі, атакує Естонію…

Востаннє я був у Криму 21–24 лютого 2014 року, провівши чотири дні в Сімферополі в сімейних справах. Це були дуже важкі дні, одразу після кривавих подій на столичному Євромайдані, коли загинули герої Небесної Сотні.