Читаем Ангели по десять шилінгів полностью

— Те, що ця погань Шеклі спустила дух на такій чудовій пуховій перині, я вважаю зовсім несправедливим, але тепер про це пізно говорити, — зауважила вона, збиваючи перину. — Я гадаю, ви не забобонні, сер, і одну ніч зможете спокійно переспати тут. Завтра я приготую вам затишну кімнату в південній частині будинку.

Побажавши йому доброї ночі, вона пішла. Чед чув ще, як скрипіли під ногами широкі сходинки, потім все стихло. Він ліг і одразу ж заснув.

Серед ночі Чед прокинувся від якогось шарудіння. Хтось уже встиг відчинити віконниці — по блідо-сірому небу, ледь освітленому місяцем, пливли шматки грозових хмар. На тлі вікна вирізнялася чорна фігура якоїсь людини, і Чед помітив, що в її руці блиснуло лезо бритви.

Чед хотів зістрибнути з ліжка, але вигляд бритви паралізував не лише його язик, а й усе тіло. «Я, напевне, сплю, і все це мені ввижається, — промайнуло в його голові. — Чортове віскі! Знову я переборщив!»

Нарешті, переборовши себе, він трохи піднявся на ліжку і пробасив:

— Стояти на місці! Інакше буду стріляти!

Чорна фігура зреагувала саме так, як того чекав Чед. Секунду вона вагалася, потім химерно муркнула, кинулася до вікна й щезла. Чед клацнув запальничкою і засвітив свічку на нічному столику. Потім зіскочив з ліжка, підійшов до вікна і виглянув надвір. Вікно було приблизно на висоті трьох метрів од землі і виходило на лужок. Чед побачив кілька кущів і стіну, яка відділяла Касл-Хоум від сусідньої ділянки. Та ніде жодної живої душі.

Зі злістю він зачинив віконниці і затягнув фіранки. Посвітив свічкою під ліжком, але нічого там не знайшов, крім пари стоптаних капців. Заглянув у шафу — і побачив лише кілька вішалок для одягу. Він знову зібрався лягти. Але погляд його раптом упав на етажерку. Чед не повірив очам: у всіх порцелянових ангелів не було голів! Хтось акуратно познімав їх і поклав поруч. Шия кожного ангела була вкрита червоною фарбою, ніби в нього відтяли голову.

Чед підсунув до себе стільця і всівся, щоб усе спокійно обмізкувати. Він міг це зробити в постелі, та усвідомлення того, що так можна заснути й стати черговою жертвою любителя стинати голови, утримало його від цього кроку. А з'ясувати, як з'явився тут таємничий невідомий з бритвою в руках, було конче потрібно. Чедові не раз доводилося чути про дивовижні й незрозумілі злочини. Кому і з якою метою треба було покарати цих ні в чому не винних ангелів, порожнистих усередині, чиї голівки знімалися, наче кришки, не вкладалося ні в які рамки. Може, хтось хотів його залякати і в такий спосіб вижити з Касл-Хоума. Він згадав дивну поведінку місіс Порджес і те, що вона казала про покійну Шеклі. Тепер стара пані вже не здавалася йому такою симпатичною, і він вирішив, що вранці уважніше придивиться до старої і не дасть більше ошукувати себе. Крім того, Чед вирішив провести решту ночі на стільці й не спати, але людська природа, зрештою, взяла гору, і, вмостившись гарненько в ліжку, він до ранку чудово виспався.

<p><strong>2</strong></p>

Місіс Порджес зустріла його з такою ж сердечністю, як і напередодні. Хоч весна безнадійно запізнювалася, на місіс Порджес було знову ж таки легке літне плаття; сиве волосся пасмами спадало на плечі.

— То як, не турбувала вас уночі Шеклі? — запитала вона дружнім тоном. — Адже за життя стара навіть улюбленому коту забороняла лягати на свою постіль.

— Місіс Шеклі мене не турбувала, — буркнув Чед. — Проте хтось інший побував у моїй кімнаті.

— Хтось інший? — місіс Порджес простягла йому грінку. — Чи не хочете ви сказати…

— Хочу чи не хочу, але серед ночі хтось намагався бритвою перерізати мені горло.

— Ні, ні! — жах, що перекосив обличчя місіс Порджес, був такий непідробний або так бездоганно розіграний, що Чед розгубився. — Ні, стара Шеклі ні за які гроші не користувалася б лезом.

— Залиште, нарешті, в спокої місіс Шеклі! — розсердився Чед. — Якщо вам приємно втовкмачувати собі в голову, що вона не в могилі, а блукає десь тут, у будинку, — це ваша особиста справа, мене ж, будь ласка, не мучте своїми вигадками. Чорна фігура, що підкрадалася до мене з бритвою в руці, була такою ж живою, як ви, як я.

— Але ж це… неможливо! — місіс Порджес затнулася, перш ніж вимовити останнє слово. Потім замовкла, але всім своїм виглядом виказувала, що хоче щось запитати Чеда, та ніяк не наважиться. Нарешті, ніби хтось ізсередини підштовхнув її, промовила: — Я немолода жінка, сер, ви мені в сини годитеся. Саме тому я й вирішила висловитися. Ви казали про якусь чорну фігуру з бритвою. А якщо ніякої бритви не було? Та й чорної фігури — теж? А в усьому винні півпляшки віскі, які ви вчора ввечері видудлили?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Агент 013
Агент 013

Татьяна Сергеева снова одна: любимый муж Гри уехал на новое задание, и от него давно уже ни слуху ни духу… Только работа поможет Танечке отвлечься от ревнивых мыслей! На этот раз она отправилась домой к экстравагантной старушке Тамаре Куклиной, которую якобы медленно убивают загадочными звуками. Но когда Танюша почувствовала дурноту и своими глазами увидела мышей, толпой эвакуирующихся из квартиры, то поняла: клиентка вовсе не сумасшедшая! За плинтусом обнаружилась черная коробочка – источник ультразвуковых колебаний. Кто же подбросил ее безобидной старушке? Следы привели Танюшу на… свалку, где трудится уже не первое поколение «мусоролазов», выгодно торгующих найденными сокровищами. Но там никому даром не нужна мадам Куклина! Или Таню пытаются искусно обмануть?

Дарья Донцова

Детективы / Иронический детектив, дамский детективный роман / Иронические детективы
Астральное тело холостяка
Астральное тело холостяка

С милым рай и в шалаше! Проверить истинность данной пословицы решила Николетта, маменька Ивана Подушкина. Она бросила мужа-олигарха ради нового знакомого Вани – известного модельера и ведущего рейтингового телешоу Безумного Фреда. Тем более что Николетте под шалаш вполне сойдет квартира сына. Правда, все это случилось потом… А вначале Иван Подушкин взялся за расследование загадочной гибели отца Дионисия, настоятеля храма в небольшом городке Бойске… Очень много странного произошло там тридцать лет назад, и не меньше трагических событий случается нынче. Сколько тайн обнаружилось в маленьком городке, едва Иван Подушкин нашел в вещах покойного батюшки фотографию с загадочной надписью: «Том, Гном, Бом, Слон и Лошадь. Мы победим!»

Дарья Аркадьевна Донцова , Дарья Донцова

Детективы / Иронический детектив, дамский детективный роман / Иронические детективы
Милашка на вираже
Милашка на вираже

Семья становится счастливой, когда тараканы в головах мужа и жены начинают дружить семьями. Так заявила Виоле Таракановой ее бывшая одноклассница Ирина. Они не виделись много лет, но сейчас Ире нужна помощь. Вилка не может ей отказать и узнает странную историю: еще одна их одноклассница Настя Тихонова в свое время удачно вышла замуж за богатого бизнесмена, жила счастливо, но трагически погибла в автомобильной катастрофе. А совсем недавно Ира встретилась с одной женщиной и узнала в ней… Настю, поэтому уверена, что Тихонова жива! Виоле надо непременно доказать, что смерть на шоссе – спектакль. Таракановой совсем не хочется помогать Ирине, но они с Дмитриевым вынуждены разбираться в этом запутанном деле. Степан и Виола проделали колоссальную работу и вывели на чистую воду того, кого меньше всего ожидали…

Дарья Донцова

Иронический детектив, дамский детективный роман