Аномальна зона

Шамрай спробував зосередитись i бодай з чогось почати. Запитав у пошукової системи, що вiдомо про Григорiя Пiддубного, отримав цiлу купу посилань, бiльшiсть iз них, як i слiд було очiкувати, пов’язанi з його вбивством. Нiчого бiльше, нiж сказали йому опер i слiдча, Вiктор не дiзнався. Потiм пошуковики видали десятки Тамар, кiлька Томiлiних, навiть знайшлася одна Тамара Томiлiна — директор модельного агентства в Красноярську, яка мала персональний сайт. Але про потрiбну йому дiвчину засоби масової iнформацiї Житомирщини не згадували навiть у зв’язку iз загибеллю банкiра, її коханця.

Нарештi, вимкнувши Iнтернет, а потiм i комп’ютер, Вiктор Шамрай потягнувся, хруснувши суглобами, пiдiйшов до вiкна i подивився на дрiбний дощик, що неквапом сiявся.

Значить так, подумав вiн, малюючи пальцем на вологому склi одиничку, почнемо вiд самого початку. Для нього все почалося з появи Томи Томiлiної. Вона прийшла розказати iсторiю про аномальну зону. Навiть назвала її точнi координати. Бiльше того: вiн особисто перевiрив, що таке мiсце справдi iснує. Чи спостерiгаються там якiсь аномалiї — не факт. Одначе бiльшiсть того, про що йому доводиться писати ось уже чотири роки, — не факт, навiть якщо дуже неймовiрний. Перевiряючи маячню своїх, як їх неформально називали в редакцiї, клiєнтiв, штатнi журналiсти та позаштатнi автори все одно за основу репортажiв брали їхнi слова. Якщо в одному випадку з десяти факт матиме реальне пiдтвердження, ну, наприклад, полтергейст i справдi витягнув з-пiд гiрки чиїхось праних рушникiв у шухлядi стодоларовий папiрець, всi будуть тiльки радi.

Чи можна в iсторiї з аномальною зоною вiрити Тамарi Томiлiнiй на слово? Можна. Точнiше кажучи, бiльшою мiрою «так», нiж «нi». Шамрай сам там був i все бачив. Звiсно, жодного дива на його очах не сталося. Проте атмосфера, яка панувала на покинутому два десятки рокiв тому хуторi Пiдлiсному, не просто гнiтила, а лякала. Там може статися i вiдбуватися все що завгодно.

Розробляючи тему паранормальних явищ та займаючись паралельним свiтом ось уже чотири роки, Вiктор Шамрай iз власного досвiду знав: не все, про що пише їхня газета i їм подiбнi — вiдверта брехня. Отже, Тамара Томiлiна могла говорити правду про свої вiдчуття.

А вiдчувала вона небезпеку. З цього мiсця треба докладнiше.

Вiктор переправив мокру одиницю на двiйку, сперся кулаками на пiдвiконня, провiв поглядом машину, що їхала по похмурiй листопадовiй вулицi.

Так, про небезпеку. Тамара не сказала йому кiлькох важливих для неї речей. Саме «не сказала», бо про брехню тут навряд чи йдеться. Дiвчина не сказала йому, що вона — коханка банкiра. Вiрнiше, була коханкою та утриманкою банкiра, якого вбили за невiдомих обставин у його власному будинку. Причому, в той самий вечiр, коли вона зазвичай приїжджала до нього в гостi. На власнiй машинi.

Та чи повинна була Тома говорити йому все це? Чи мусить звiтувати першому зустрiчному про те, звiдки в неї автомобiль? Навряд. Її особисте життя жодним чином не стосується проблеми, з якою вона прийшла до журналiста. Не стосується загадки аномальної зони.

Ось тут можна сперечатися…

Вiктор переправив двiйку на трiйку, тодi рiзким рухом долонi витер скло, повернувся за стiл, вибив пальцями барабанний дрiб.

Була Тамара Томiлiна в будинку пiд час убивства, чи хтось, хто докладно знав розпорядок дня та звички банкiра, вдало використав свої знання i фактично пiдставив коханку, нехай мiлiцiя розбирається. З прокуратурою разом. Проте беззаперечним лишається факт, що коханця Тамари вбито, а сама дiвчина — налякана, навiть шокована.

За чотири роки у Вiктора була купа можливостей переконатися: шок здатен розбудити в пiдсвiдомостi людини давно i благополучно там захованi страхи. Переляк може призвести до загострення застарiлої психiчної хвороби чи хоча б спричинити розлад нервової системи. Наслiдки кожного з цих процесiв абсолютно непередбачуванi.

Налякана загадковим убивством коханця, а може — справдi коханої людини, Тамара цiлком могла внаслiдок шоку дiстати нервовий розлад. I згадати про аномальну зону на своїй малiй батькiвщинi, де вона навiть нiколи не була. Вiдповiдно, могла вiдчути потяг до того мiсця, поклик зони.

Шамрай не раз чув вiд своїх клiєнтiв правило: хочеш перестати чогось боятися — подивися на те, чого ти боїшся. Бояться незвiданого. Темряви пiд лiжком. Але варто посвiтити пiд лiжко лiхтариком, темрява зникає, а разом з нею — незвiданiсть i страхи. Лишається тiльки сiрий пил, який легко вимести вiником чи засмоктати пилосмоком.

Хто знає, раптом Томi також вiдома ця теорiя. I вона вирiшила переконатися, що не буває нiяких аномальних зон. Подивитись на те Богом забуте i прокляте Пiдлiсне, помацати руками хисткi паркани та облупленi стiни будинкiв-привидiв. Томiлiна сiдає за кермо, їде…