Аномальна зона

— Я справдi коротко. Чотири роки тому ось цей молодий чоловiк став жертвою нападу. Аби змусити його мовчати про одну некрасиву iсторiю, Вiктора тримали на ланцюгу в темному погребi цiлу добу. З метою пригнiтити його волю. Злочинцям це вдалося. Не треба засуджувати його, Тамаро, на його мiсцi в наш час може опинитися кожен…

— Та я нiчого… — тепер Тома глянула на Вiктора винувато, наче випадково застала його за заняттям, яке вiн чомусь вважав непристойним i ховався вiд стороннiх очей.

— Переживши сильний стрес, Вiктор з головою поринув у паралельний свiт. Бiльше його нiчого не цiкавило, вiн принципово тiкав вiд реальностi, яка в один момент стала для нього страшною. Але за тиждень пiсля вашого, Томо, загадкового зникнення i не менш загадкової появи, але вже —з частково втраченою пам’яттю, на Вiктора знову нападають. Його викрадають у чому був iз власної квартири. Тобто, з його дому, його фортецi. Його завозять до лiсу, пресують i — увага, Томо, — пригадують йому всю ту iсторiю чотирирiчної давнини. Мовляв, один раз ти вже намагався стати героєм чи щось таке. Я нiчого поки не плутаю, Вiкторе?

Шамрай похитав головою. Зi свого мiсця Тамара не могла чiтко роздивитися риси його обличчя. Здавалось, у крiслi сидить набита тирсою лялька i робить якiсь рухи штучними кiнцiвками, зображуючи живу людину.

— Тодi, чотири роки тому, викрадачами командувала iнша людина. Та й облич своїх вони не ховали. Це я ось до чого: тепер Вiктор бачив лише одного з них, бачив дуже коротко i все одно не впiзнав. Отже, дiяли iншi люди. Проте вони знали, яким вiн почувався приниженим i розчавленим чотири роки назад. Значить, збирали iнформацiю. Для чого? Аби вiднайти найболючiше мiсце i натиснути. Знову — для чого? Адже писати про паралельний свiт є одним з найбезпечнiших на свiтi занять. Ти поринаєш у вигаданий свiт i знаходиш там людей, котрi живуть на своїй хвилi i нiкому не заважають. Шкоди Вiктор Шамрай нiкому завдати не в змозi. Але знову-таки: для чого його пресувати, для чого вишукувати старi таємницi? Вiдповiдь: Тамара Томiлiна, героїня вiдразу кiлькох його найсвiжiших статей, побувала в такiй собi аномальнiй зонi, побачила там щось таке, чого бачити не повинна, i тепер боїться. Проте своїми страхами дiвчина з мiлiцiєю подiлитися не могла, а ось журналiстовi, якому довiрилась один раз, могла цiлком. Є в цьому логiка, Тамаро?

— Не знаю, — вiдрiзала та.

— Давайте разом спробуємо дiзнатися, — тепер Кiра нагадувала шкiльну вчительку геометрiї, яка хоче, аби теорему Пiфагора змогли зрозумiти i довести навiть безнадiйнi тупаки. — Вiктор потiм пояснив: його викрадачiв цiкавило, що ви, Тамаро, йому сказали. Вони чомусь не вiрили у ваше мовчання. Вони конче хотiли дiзнатися, чи бачили ви щось у Пiдлiсному. I якщо бачили — то що саме? Вiктор доводив: у вас амнезiя. Вiн переконував своїх мучителiв у цьому так само палко та вiдчайдушно, як його самого i, без перебiльшення, половину Житомирщини намагались переконати у своїй амнезiї ви. Використавши для досягнення своєї мети чи не найпопулярнiший у нашому краї друкований орган, з яким багато хто рахується. «Неймовiрнi факти», як я дiзналась, протягом останнього року могли досить сильно впливати на думку певної та досить великої категорiї мешканцiв Житомира та областi. Ви, Тамаро, довго i уважно вивчали цю газету, тому i без мене знаєте. I зрозумiли це набагато ранiше за мене. Тому, маючи гарнi акторськi задатки, гострий розум та вмiючи нестандартно мислити, ви старанно симулювали амнезiю. Та оцей мiй здогад не знiмає головного питання сьогоднiшнього вечора: для чого ви це робили? Ну, не надумали зiзнаватися? Чи менi продовжити?

— У вас дуже гарно виходить, — голос дiвчини звучав глухо i тихо.

— Дякую. Тодi рухаймось далi. Цi страшнi люди не могли прийти до вас, бо бiля вас постiйно знаходилась мiлiцiя. Чому? Тому, що ви зникали в паралельному свiтi? Нашiй мiлiцiї хоч би з реальним свiтом впоратись. Отже, чому? Бо ви, Тамаро, дали пiдписку про невиїзд. Ви якимось чином причетнi до кримiнальної справи — вбивства Григорiя Пiддубного, на утриманнi якого, вибачте, жили останнiм часом. Ось тут давайте трошки зупинимося, коли ви не проти…

— Проти! — вигук прозвучав хоч рiзко, але так само неголосно.