Аргонавти Всесвіту

Риндін задумливо мовчав. Нарешті він сказав:

— Так чи інакше, але хронометрові доводиться вірити. Ми всі лежали непритомні чи скуті виключно глибоким сном близько дев’яти годин. Як пояснити це? Поки що я можу припустити тільки одне… — Він спинився, роздумуючи.

— Реакція на нервове збудження, яке було в нас під час зниження астроплана? — жваво озвався Сокіл.

— Можливо, і це мало своє значення, — відповів Риндін. — Але головне, мені здається, — реакція людського організму на стрімке повернення ваги.

— Ваги?

— Так. Мабуть, це найголовніше. Майже раптове виникнення ваги — дуже серйозний фактор. Я й зараз ще відчуваю незвичну розслабленість, кволість. Трудно поворушитися, зробити рух… А втім, перевірити таке припущення ми поки що не можемо. Доведеться відкласти перевірку до повернення на Землю. Тоді, під час другого зниження, все з’ясується.

— А, та це коли ще станеться, — стрепенулася Галя Рижко. — До повернення на Землю мине стільки часу! А тепер, зараз — ми на Венері, і все в порядку, ура, ура, ура! — Вона відступила на крок назад, підвела руку і тоном справжнього промовця урочисто заговорила: — Дозвольте вітати вас, дорогі товариші, з історичною подією. Перші люди прибули на Венеру! Невідома планета, правду сказати, прийняла нас у свої обійми дещо негостинно. Але ми не звертатимемо на це уваги. Я, звісно, мушу висловити жаль з приводу того, що нас не зустріли ані делегації, ані окремі представники населення цієї планети…

Вона раптом змовкла, ніби вражена чимось. На обличчі дівчини з’явився вираз розгубленості.

— Що таке, Галю, чому обірвалася ваша промова? — поцікавився, посміхаючись, Микола Петрович. — Такий пишний, урочистий початок — і несподівана зупинка. В чому річ? Ми чекаємо продовження, товаришу промовець!

Але Галі вже не хотілося жартувати. Вона згадала про те, що їй довелося побачити: наяву чи уві сні? Вона не знала цього. Проте бридка голова фантастичного дракона так ясно вималювалася перед її очима, що дівчина здригнулася. Сокіл помітив це.

— Галю, ви нездужаєте? — турботливо спитав він. — Сідайте, заспокойтеся, ми всі надто багато пережили протягом цієї останньої доби. Я зараз принесу вам води, гаразд?

— Ні, дякую, не треба, — відповіла Галя, опановуючи себе. — Спасибі, Вадиме Сергійовичу, я хочу… я хочу розповісти про одну річ. Тільки не смійтеся, будь ласка!

Вона стисло розповіла про те, що бачила на екрані перископа, описала вигляд потвори, її голову, що визирала з-за червоних верхівок дерев, не забула навіть про вітер. Всі слухали її уважно — і ніхто не сміявся. Коли Галя закінчила, Сокіл запитав:

— Ви певні, що бачили вигнуті, криві щелепи?

— Безумовно, певна. Це був гидкий дракон!

Сокіл розвів руками:

— Тварини з такими прикметами невідомі науці. Те, що ви розповіли, Галиночко, не нагадує жодної з істот юрського періоду.

— А якщо не юрського? — втрутився Ван Лун. — Дозволю собі висловити подив. Палеонтології, припустімо, невідомий такий дракон: погоджуюся, ви добре знаєте це. Палеонтологія — це ще не Венера. Чому не може бути подібного дракона на Венері?

— Я не казав такого, — запротестував Сокіл. — Я сказав тільки, що описаної Галею тварини не може бути серед ящерів, характерних для юрського періоду. Не може бути її і серед гігантських ссавців.

— Чому? — наполягав Ван Лун.

— Голова, яку так виразно намалювала Галя, могла б належати хіба що якомусь представникові комах. Так, так, не дивуйтеся! Саме для них характерні подібні вигнуті, криві щелепи.

— Виходить, ви гадаєте, що то була комаха? — іронічно спитав Ван Лун.

— І цього я також не говорив. А якщо ви бажаєте знати мою думку, то я скажу ось що. Це була не комаха, проте й не ящір, а також і не ссавець…

Сокіл витримав ефектну паузу під нетерплячими поглядами товаришів і насмішкувато закінчив:

— Це був плід буйної фантазії нашої експансивної Галиночки! Цікаве сновидіння, не більше того. — Він продовжував, не дивлячись у бік Галі, яка вже знищувала його обуреним, палаючим поглядом. — Певна річ, дуже цікаво простежити з психологічного погляду — як саме створюється в уяві людини, що спить, фантастичний образ, складений з різнорідних, цілком не пов’язаних між собою рисочок. Мабуть, колись на Галиночку справив велике враження вигляд якоїсь комахи під збільшувальним склом.

Отож виходить, що Вадим Сергійович вирішив знову глузувати з неї? Ну, гаразд, Галина Рижко навіть не покаже вигляду, що це впливає на неї. Побачимо, в кого більше витримки! І Галя цілком незалежно відповіла:

— Не знаю, не пам’ятаю такого випадку. І взагалі не люблю комах.

Сокіл запитливо подивився на неї:

— Таким чином, ви наполягаєте на тому, що описану вами потвору ви бачили насправді? Доведеться записати до анналів науки нове відкриття, зроблене молодою, але талановитою…

Його насмішкувату репліку раптово перебив серйозний, без натяку на іронію голос Ван Луна:

— Квапитися не треба, Вадиме. Можу трошки додати від себе. Побоююся здивувати вас, проте мені також… ну, скажімо, приснився такий звір. Разом з Галею приснився. Цілком такий самий. Що скажете, цікавлюся?