Баришник дур-зіллям

Четвертою річчю, яка відрізняла Ебенезера від решти його кумпанів по кав'ярні, була його поведінка: хоч жоден з них і не був наділений талантом більшим, аніж його потребував, проте всі приятелі Ебенезера, збираючись купно, дерли носа один перед одним, з непомірним пафосом декламували власні вірші, зневажливо відгукувались про всіх відомих тогочасних поетів (або ж про кого-небудь зі свого кола, коли того не було поруч), вихвалялись амурними перемогами, запевняли всіх присутніх у власному неминучому успіху або ж у якийсь інший спосіб поводилися так, що коли б за іншими столиками у кав'ярні не сиділи такі ж самі чваньки та мартопляси, то вони завдавали б чимало клопоту іншим. Але сам Ебенезер, якого завдяки його зовнішності важко було не помітити, був радше мовчазним. Ба навіть холодним. За деякими винятками нападів балакучості, він вельми рідко долучався до розмови і, схоже, був цілком вдоволений тим, що лише спостерігав, як інші пташки причепурюють своє пір'ячко. Декотрі сприймали цю його стриманість як зневагу, що лякало або викликало в них прихований гнів, залежно від рівня самовпевненості. Декому він здавався скромним, іншим — сором'язливим, а дехто вважав це за митецьку або філософську відчуженість. І якби це дійсно було ознакою чогось вищезгаданого, то цієї історії й не було б узагалі; одначе насправді ця манера поведінки нашого поета була спричинена чимось глибшим, складнішим, і це дає підстави для того, щоб докладно оповісти про його дитинство, пригоди та врешті-решт про кінець його днів.

2

Дивний і вартий уваги спосіб, у який Ебенезер здобуває освіту, та не менш дивні наслідки цієї освіти

Ебенезер та Анна зростали разом. Так трапилося, що в маєтку в Сент-Джайлзі не було інших дітей, тож, не маючи друзів для ігор і розваг, вони стали надзвичайно близькими. Вони бавились у ті самі ігри, вчилися однакових наук, оскільки Ендрю був доволі заможний, щоб найняти їм домашнього вчителя, проте не настільки, щоб забезпечити роздільне навчання. До десяти років вони навіть спали в одній кімнаті, але це було не тому, що в лондонському будинку Ендрю на Пламтрі-стріт або згодом у маєтку в Сент-Джайлзі бракувало місця, а тому, що стара ключниця місіс Твіґґ, яка декілька років виховувала дітей, до нестями захопившись тим, що вони близнюки, взяла за правило тримати їх разом, і навіть пізніше, коли їхній тілесний розвиток і те, що вони вже мали б дещо усвідомлювати, почало її бентежити, вона ще якийсь час не могла встояти перед їхніми спільними протестами, які виникали щоразу, коли мова заходила про роздільні кімнати, так уже вони звикли до товариства одне одного. Коли ж нарешті, за наказом Ендрю, це трапилося, то їх лише розвели по суміжних кімнатах, двері між якими зазвичай залишалися прочиненими, що давало змогу перемовлятися.

Тож з огляду на це й не дивно, що навіть після досягнення статевої зрілості, окрім зовнішніх проявів статі, між дітьми було мало відмінностей. Обоє були жвавими, кмітливими й чемними, але Анна була менш сором'язливою, і навіть коли Ебенезер, що цілком природно, виріс значно вищим і став фізично дужчим, Анна залишалася рухливішою та зграбнішою, тож вона зазвичай виходила переможницею у дитячих забавах. Вони грали у волан, п'ятірку[2] або paille-maille[3]; а ще в сквейлз[4], Меґ Меррілайз, соломинки[5] або шов га'пенні[6]. Обоє любили читати, і їм подобались однакові книжки. Із класики вони любили «Одіссею», «Метаморфози», «Книгу мучеників» і «Четьї-Мінеї»; лицарські романи про Валентина й Орсона, Бевіса з Гемптона, та Гая з Ворвіка; казки про Робіна Гуда, Терпеливу Грізель і Лісових Знайд; серед новіших видань це були «На згадку дітям» Дженвея, «Взірець для дівиць» Батчілера, «Розважлива діва» Фішера, а також «Кокесова важка спадщина, або Його школа поганих манер», «Попередження для молодиків», «Книга веселих загадок» та, невдовзі по виходу у світ, «Похід паломника» Буньяна і «Війна з дияволом» Бенджаміна Кіча. Можливо, якби Ендрю був менш заклопотаний своїми торговими справами, а місіс Твіґґ своєю побожністю, подагрою і владою над іншими слугами, то Анна мусила би бавитись у ляльки й вишивати, а Ебенезер опановував би мистецтво полювання та фехтування. Проте їхні заняття рідко коли спрямовувались старшими, тож вони не вбачали великої різниці в тому, що пристало робити дівчаткам, а що хлопчикам.