Баришник дур-зіллям

То була вельми невдала пора для того, щоб бути держсекретарем! Пам’ятайте, стояв 1619 рік: Тридцятирічна війна щойно розпочалася; Яків спустошив скарбницю; у нас не було жодного міцного союзника! Потрібно було обирати між Іспанією та Францією, але вибір одного означав ворожнечу з іншим. Бекінгем віддавав перевагу Іспанії, а мій дід підтримав його в цьому. Чи могло б щось бути мудрішим, спитаю я вас? Одружити принца Чарлза з інфантою Марією означало би прив'язати Іспанію до нас назавжди: посаг Марії наповнив би скарбницю, а мій дід, підтримавши короля та Бекінгема, довів би свою відданість першому та присоромив би невдоволення другого! Звісно, цей шлюб був не до смаку протестантам, і мій дід отримав огидне доручення (я так гадаю, що посприяв цьому Бекінгем) довести до відома вороже налаштованого Парламенту наміри стосовно цього шлюбу та боронити його там. Але ж то було розумним лише почасти: жоден чоловік не здогадувався про зраду короля Філіпа та його посла Гондомара, який лише заманив нас із метою відвернути від нас Францію, відвернути від нас німецьких протестантських князів, відвернути від нас навіть власного зятя Якова Фрідріха та нашу Палату громад, і то лише задля того, щоб в останню хвилину розірвати перемовини та залишити нас по суті безпорадними!

— То була безсоромна людина, цей Ґондомар, — ввічливо погодився Ебенезер.

— Це, а також перехід у католицтво, поклали край кар'єрі мого діда на державній службі. Попри вмовляння короля, він пішов у відставку, і у винагороду за його відданість Яків дарував йому маєток і титул барона Балтимора в Королівстві Ірландії.

Відтоді й аж до самої смерті він присвятив себе колонізації Америки. 1622 року Яків надав йому патент на півострів у південно-східній частині Ньюфаундленда, і мій дід, введений в оману брехливими звітами про це місце, вклав значну частину своїх статків у поселення, що зветься Авалон, і сам вирушив туди жити. Але підсоння там було нестерпне. Поза тим, французи, з якими ми завдяки державницьким талантам Бекінгема були у стані війни, без угаву нападали на наші кораблі та вчиняли досаду нашим рибалкам; і наче цього клопоту було мало, деякі пуританські священники почали поширювати в Таємній раді чутки, що католицьких кліриків таємно завозять до Авалону, де вони намагаються підірвати позиції англіканської церкви. Зрештою мій дід став просити короля Карла надати йому землі значно південніше, в домініоні Віргінія. У відповідь король написав, щоб дід облишив свої плани та повернувся до Англії, але ще не встигнувши отримати листа, мій дід зі своєю родиною та сорока колоністами вже перебралися до Джеймстауна. Там його зустріли губернатор Потт і його Рада (включно з цим негідником Вільямом Клейборном), усі, неначе ті дикуни, вороже поставилися до нього та мали намір прогнати діда геть, побоюючись, що Карл може забрати в них та дарувати йому всю Віргінію. Вони хотіли змусити його скласти присягу, визнаючи верховенство короля над церквою, хоча добре знали, що як ревний католик він відмовиться. Навіть сам король від нього цього не вимагав, але вони таки уперто правили своє, і у разі, якщо він не присягне, були ладні нацькувати на нього цілу зграю бандитів і хуліганів.

— Яка несправедливість! — сказав Ебенезер.

— Яке беззаконня! — виправив Чарлз. — І так жорстоко вони повели себе з ним, що він був змушений залишити дружину і сім'ю в Джеймстауні, а через деякий час, обстеживши узбережжя, повернувся до Англії й попрохав у Карла територію Кароліни. Була складена хартія, але щойно її були готові йому надати, як в Англії об'явився не хто інший, як пан Клейборн, який одразу почав плести інтриги, щоб завадити цьому. Аби запобігти конфлікту, мій дід шляхетно відмовився від Кароліни, натомість попросивши землі на північ від Віргінії, по обидва боки Чесапіцької затоки. Дарма Карл намагався вмовити його залишитись в Англії і жити спокійно, не завдаючи собі клопоту всіма цими хартіями та колоніями, мій дід нізащо не погоджувався на таке бездіяльне існування та нарешті переконав короля дарувати йому володіння, яке він нарік би Crescentia, але яке король назвав Terra Mariae, себто Мері-Ленд на честь Генрієтти Марії, королеви.

— Це було великодушно.

— Написали хартію, рівних якій за повноваженнями та обсягом наданих нею прав Корона дотіль не складала. Відповідно до неї моєму діду надавались усі землі від річки Потомак на півдні аж до сорокової широти на півночі та від західного узбережжя Атлантики до меридіана, де брало початок перше джерело Потомаку. Щоб вирізнити з-поміж решти областей на цих територіях, Меріленд поклали назвати Провінцією, пфальц-графством, і нас, баронів Балтиморів, зробили її справжніми й абсолютними Володарями та Правителями. Ми мали право розподіляти церковні парафії; ми мали владу впроваджувати закони та створювати суди для їхнього дотримання; ми могли карати лиходіїв на смерть або позбавлення кінцівок; ми мали право дарувати чини й титули…

— Ох, — сказав Ебенезер.