Без права на реабилитацию

Радянський Союз був суб’єктом міжнародного права, членом антигітлерівської коаліції, а тому діяльність ОУН-УПА проти нього була антидержавною, на користь агресора — гітлерівської Німеччини, а значить злочинною.

У відповідності з міжнародним правом бойовиків УПА не можна визнавати ветеранами (комбатантами), оскільки вони не були ні солдатами регулярної армії, ні учасниками партизанського руху, ні повстанцями. Останніми визнаються люди, які за власним бажанням вступають до армії. У лавах УПА на 1943 рік перебувало понад 50 відсотків мобілізованих селян Галичини і Волині. Саме тому єдина в світі Міжнародна Асоціація комбатантів Другої світової війни не прийняла до свого складу організацію колишніх бойовиків УПА. Від їхніх рук загинуло більш як 120 тис. поляків, 40 тис. українців, росіян, євреїв і людей інших національностей. Тільки в післявоєнні роки вони знищили 20 тис. цивільних громадян, насамперед вчителів, медичних працівників, інших фахівців, а також 30 тис. військовослужбовців. І це при тому, що під час Другої світової війни у випадкових сутичках вони зуміли знищити близько тисячі гітлерівців. Тож питається: за що і проти кого вони воювали?

Невже за ті «подвиги» надаються почесні державні статуси та пільга?

В Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в статтях 4, 5 і 6 визнані учасниками бойових дій ті вояки УПА, які брали участь у бойових діях проти німецько-фашистських загарбників на тимчасово окупованій території України в 1941–1944 роках і які не вчинили злочинів проти миру і людства та реабілітовані відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Стаття 2 останнього Закону також не дозволяє реабілітувати осіб, які скоїли ті злочини. Законом не передбачено надавати такий статус і тим, хто організував і вів збройну боротьбу проти Радянської України. Сьогодні така боротьба має один статус — статус тероризму.

Сучасна Україна як суб’єкт міжнародного права, як член ООН є правонаступницею Радянської України. А тому вона не може надавати державні пільги тим, хто вів збройну боротьбу проти неї на користь гітлерівської Німеччини.

Враховуючи похилий вік, стан здоров’я вояків УПА, якщо вони не користуються пільгами відповідно до чинного законодавства, вони можуть користуватись гуманітарною допомогою в першу чергу від відповідних політичних та громадських організацій, але ніяк не від держави.

Комітет ветеранів війни, аналізуючи численні звернення громадян, організацій, спираючись на дослідження вітчизняних і закордонних вчених, керуючись вітчизняним і міжнародним правом, рішуче заявляє протест проти будь-яких форм протиправної реабілітації організацій ОУН-УПА і їх бойовиків, які скоїли воєнні злочини проти миру і людства.

Одночасно Комітет ветеранів війни заявляє:

— по-перше, про свою недовіру міністру В.А.Кириленку і вимагає його відставки за вияв неповаги до ветеранів війни, безвідповідальні дії та втрату авторитету з боку ветеранів війни, яких він першочергово повинен захищати, а не ображати;

— по-друге, підстав для так званого «примирення» ветеранів Великої Вітчизняної війни з колишніми бойовиками ОУН-УПА не може бути з таких причин: державою не дано виваженої юридичної оцінки ОУН-УПА; відповідно до міжнародного права матеріали судових процесів над колишніми бойовиками УПА, які повсюдно відбувалися у післявоєнний час, дають всі підстави для визнання ОУН і УПА злочинними організаціями.

Саме до таких висновків дійшов у 1946 році Міжнародний військовий трибунал в Нюрнберзі, який визнав злочинними ряд організацій Німеччини.

Протистояння в суспільстві ініціюють не ветерани-фронтовики, а колишні бойовики ОУН, їх нащадки, керівники та симпатики. Вони ж розвернули «холодну війну» проти ветеранів Великої Вітчизняної війни. Дехто з них вдаються навіть до нахабних вимагань «покаяння» від справжніх героїв боротьби з фашизмом.

У той же час деякі державні чиновники вдаються до адміністративного тиску на ветеранські організації, обмежують виконання статутної діяльності, проведення наукових досліджень, можливість публікацій праць ветеранів-вчених.

У державі спостерігається збурення ветеранської громадськості (і не тільки ветеранської) шантажем чергових законопроектів як соціального, так і політичного забарвлення, фальсифікацією, зневагою до нашої історії, її пам’яток та героїв.

Невже за цих обставин і здорового глузду можна щось говорити про примирення?

Все це більш нагадує примушення до капітуляції.

Можна схилити до «примирення-капітуляції» лише окремих ветеранів, але всю структуровану ветеранську спільноту — ні!

І це державним діячам треба враховувати, а не ігнорувати.

У ФРН, яку постійно згадують, нацизм засуджено на державному рівні. Так, німці, вірніше, керівники держави, покаялися, вибачилися передусім перед нашим народом за скоєні злочини і біль, і взагалі перед світовою спільнотою.

У ФРН переслідуються за законом будь-які прояви фашизму чи нацизму.