Без права на реабилитацию

— переход к федеративному устройству Украины со сбалансированными полномочиями центра и регионов с целью стимулирования экономического, социального, культурного развития регионов как основы гармоничного развития всей страны;

— признание равного государственного статуса украинского и русского языков;

— конституционное закрепление общенародной собственности на землю и природные ресурсы;

— конституционная защита обобществленных форм собственности;

— снятие неприкосновенности с депутатов, президентов и судей;

— избираемость судей населением;

— гарантирование минимальной заработной платы и пенсий не ниже прожиточного уровня;

— наделение профсоюзов правом законодательной инициативы.

2. Во внешней политике — выполнение Декларации о государственном суверенитете Украины, принятой на Всеукраинском референдуме 1 декабря 1991 года, что означает:

— обеспечение внеблоковости Украины;

— подписание союзного договора с Россией и Белорусью;

— вхождение в Единое экономическое пространство.

Только объединенными усилиями левых партий, всех патриотов Украины, славян, всех братских народов, населяющих евроазиатское пространство, православных, мусульман, представителей других верований можно будет сорвать бесчеловечные замыслы американо-натовских глобалистов по закабалению Украины, насаждению в стране неофашистского режима и отстоять наше право на жизнь, свободу и счастье настоящих и будущих поколений.

Источники

1. Бандерівець (інформ. бюлетень). — 2003. — №4 (34).

2. Досвітні огні, 2004, 50 (157), грудень.

3. Зеркало недели, 2002, 12 января.

4. Козлов Ю. Последнее интервью Н.В.Струтинского // Обозреватель. — 2004. — №2 (169). — С. 105–113.

5. Шаповалов И. Украина Восточная — колония Украины Западной?// Левый берег. — 1994. — №18 (36).

6. Коммунист, 2004, 29 декабря.

7. Асламова Д. Профессия революционер: пособие для начинающих// Комсомольская правда, 2004, декабрь.

8. Качан В.С. Планетарный спрут. — 2002. — С.27.

9. Слава Родины. — 2004. — №4–5 (56–57).

10. Коммунист. — 1995. — №33.

11. Киевский вестник, 1993, 26 марта.

Раздел седьмой Отстаивают историческую правду

Іван Хміль К оценке деятельности ОУН-УПА

... Ті автори, які відстоюють необхідність реабілітації ОУН-УПА, роблять це дуже своєрідним чином. Вони подають далеко не всім відомі і безперечні факти з історії українського націоналістичного руху, а лише ті, де ОУН, УПА, дивізія СС «Галичина», УГВР тощо видаються «борцями за національне визволення України, за Українську Соборну Самостійну Державу».

Автори цих творів, майже без винятку, не згадують, що у програмних документах ОУН, починаючи з І Конгресу (Відень, 1929 p.), вказувалося, що український націоналізм є таким же природним рухом, як «у Німеччині — гітлеризм, в Італії — фашизм», що метою ОУН визнавалась побудова держави «з сильною державною владою в руках Вождя Нації»; що незалежний розвиток держави вважався можливим лише за умови «тривалого забезпечення її імперських позицій», розбудови «українського мілітаризму»; що треба боротися «за панівне становище серед інших народів»; що принципом ОУН є «Україна для українців»; що мораль оунівця — це «мораль завойовника», а його рисами повинні бути «догматизм,... фанатизм,... аморальність,... творче насильство...»; що їх влада «мусить бути страшна»; що не треба лякатися, що з українського населення залишиться половина [1].

Адвокати націоналізму для широкого вжитку, як правило, обходять питання про те, як визначаються в програмових документах ОУН «етнографічні межі» України. Як зазначає сучасний дослідник, «...ідеологія українського націоналізму передбачає перманентні війни з сусідами України... нема і не може бути миру між Україною та її сусідами, допоки Холмщина, Підляшшя, Лемківщина залишаються в рамках польської держави, поки Придністров’я є частиною Молдавії, поки південне Полісся входить до складу Білорусії, поки Курська й Воронезька області, Краснодарський та Ставропольський краї є частиною Російської Федерації... Перманентна війна України проти всіх її сусідів — річ для ОУН нормальна, вона навіть обґрунтована ідеологом українського націоналізму Дмитром Донцовим» [2].

Фашистські по суті імперіалістичні наміри українських націоналістів знаходять відображення у своєрідній психологічній атмосфері, характерній для ОУН. Ось спогади учасника УПА: «Буде війна» — цими словами взаємно віталися повстанці, зустрічаючи друзів...» [3].

Навіть через лічені роки після закінчення війни, яка завдала українському народу стільки горя, провідний ідеолог і публіцист УПА П.Полтава в статті «Підготовка третьої світової війни та завдання українського народу», чітко усвідомлюючи можливі втрати України, не вважає за необхідне приховувати бажання цієї війни, намагаючись лише замаскувати його посиланням на волю народу: «...український народ не є проти цієї війни, він на неї чекає» [4].

А один з провідників ОУН. Ст. Ленкавський у 1948 році наголошував: «Нам по суті треба наслідувати фашистсько-гітлерівські методи».