Без права на реабилитацию

— поповнювати каральні німецькі загони, аби не ослаблювати сил вермахту на Східному фронті;

— локалізувати діяльність радянських партизанських з’єднань на Волині і Рівненщині, позбавивши їх можливості розгортати бойові дії у всіх західних областях;

— у разі відступу окупантів з України розпочати підривну діяльність у тилу радянських військ [4].

Все говорить про те, що у вказаний період ОУН-УПА співпрацювала з німецькими фашистами і діяла тільки на їх користь.

Звернемо ще увагу на твердження правників, що УПА була створена «...для боротьби проти німецького окупаційного режиму і радянських партизанів та частин Червоної Армії на території України».

Так, боротьба проти радянських партизанів і Червоної Армії була, але проти німців, вибачте, її не було. Що це так, читаємо з донесення спецслужби дистрикту «Галичина» до Берліна: «ІУ-н — 90/444. Таємно. Державної ваги. Лемберг (Львів), 15 квітня 1944 р.

... УПА вітає домовлення, укладені між загонами УПА і німцями. Українська поліція була прийнята у ряди УПА, бо після відходу німців вона залишилася без всякого захисту. Зв’язок з керівними особами ОУН-УПА має винятково цінне і важливе значення для поліції безпеки, бо вони дають розвідувальні матеріали про наших державних ворогів і полегшують роботу поліції безпеки» [5].

Ці та інші обставини ОУН-УПА не воювала проти гітлерівців. Були окремі випадки стихійних нападів проти німців, але вони жорстоко придушувалися Службою безпеки ОУН. Ознайомимось з директивою СБ ОУН від 27 жовтня 1943 р. з цього питання:

«Особливу увагу треба звернути на виступи членів УПА проти німців, застосовуючи карні методи, аж до розстрілу» [6].

Вважаю, що далі коментувати питання боротьби УПА проти німців немає потреби.

І ще. Автори проекту згадуваного Закону, захищаючи організаційну структуру ОУН, пропонують «період з середини 1944 р. до середини 50-х років визнати як період громадянської війни в Україні».

Що на це можна зауважити? Не було ніякої громадянської війни, а був розгул бандитизму, підтриманий розвідками США і Великобританії. Спецслужби вказаних держав із числа членів ОУН за згодою її керівництва вербували агентуру, навчали її шпигунській, диверсійній і терористичній справі і різними шляхами закидали її на територію України. Ці агенти виконували спеціальні завдання, підтримували фінансово, морально і зброєю поодинокі підпільні боївки ОУН, які виконували завдання іноземних спецслужб та своїх бандватажків. Наведемо декілька прикладів з великої кількості. Під час проведення оперативної радіогри «Траса» з американською розвідкою і закордонним Представництвом Української Головної Визвольної Ради (ЗПУГВР) органами держбезпеки була захоплена велика кількість агентів американської розвідки, вони ж емісари ОУН. Ця радіогра була припинена у 1952 р. після захоплення резидента американської розвідки — члена ОУН Охрімовича та його групи. Всі вони були притягнуті до кримінальної відповідальності.

А під час проведення радіогри «Звєно» з англійською розвідкою і закордонними частинами ОУН (ЗЧОУН) в 1950–1960 роках на територію України було виведено і захоплено більше 30 агентів англійської розвідки, вони ж емісари ОУН [7].

Є у цьому проекті і світла думка. У статті 5 читаємо:

«Не підлягають реабілітації члени ОУН, вояки УПА, які у роки Великої Вітчизняної війни та повоєнний час вчинили злочини проти людяності відповідно до норм міжнародного права».

Але це питання, по суті, вирішене Законом України від 17.04.1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», де у статті 2 чітко розписано, яка категорія осіб не підлягає реабілітації. Всі кримінальні та інші справи на членів ОУН-УПА, які скоїли злочини проти миру і людяності, уже розглянуті і їм в установленому порядку відмовлено в реабілітації. Стаття 5 проекту /намагаються реабілітувати ОУН і УПА як організаційні структури у політичному, історичному і правовому аспектах.

А цього робити не слід. Бо то є крок до фальсифікації історії періоду Великої Вітчизняної війни, що забороняється вже діючим Законом України від 20 квітня 2000 р. «Про увічнення Дня Перемоги і народу-переможця», де у ст. 2 сказано про «...недопущення фальсифікації історії Великої Вітчизняної війни у наукових дослідженнях, учбово-методичній літературі, підручниках та засобах масової інформації».

Поряд з цим звернемо увагу на ст. 8 цього Закону «Міжнародні договори про ліквідацію наслідків Другої світової війни і збереження пам’ятників, пов’язаних з подіями Другої світової війни». У цій статті є така вимога: «Україна неухильно дотримується взятих міжнародних зобов’язань з недопущення проявів фашизму у будь-якій формі на своїй території».

Спробу Міністерства юстиції України стосовно реабілітації минулого українського націоналізму як різновиду українського фашизму можна розцінювати як підтримку новітнього фашизму, який сьогодні скеровується певними правими силами. А це вже протиправна дія.