Без права на реабилитацию

Нарешті, щодо проекту Закону «Про громадянське примирення між учасниками Другої світової війни», внесеного до парламенту народним депутатом України Богданом Костинюком і зареєстрованого Сектором реєстрації законопроектів за №3589 від 04.06.2003 року.

Автор даного «документа» — народний депутат України Богдан Костинюк — пропонує: «З метою громадянського примирення між учасниками світової війни, відновлення історичної справедливості щодо бійців Української повстанської армії та Організації українських націоналістів, які боролися за незалежність Української держави, Верховна Рада України постановляє:

«Стаття 1. Визнати боротьбу Організації українських націоналістів та Української Повстанської Армії за свободу і незалежність України в період з 1939 року до середини 50-х років національно-визвольною боротьбою».

Чи була діяльність ОУН-УПА у вказаний період національно-визвольною боротьбою?

З вересня 1939-го до середини 50-х років ніякої національно-визвольної боротьби не було, а була злочинна діяльність організаційних структур ОУН і УПА, якими керували спецслужби іноземних держав: спочатку фашистської Німеччини, а згодом — США і Великобританії.

Що стосується співпраці українських націоналістів із фашистським режимом Німеччини, то цікавим з цього приводу є пояснення самого «вождя» ОУН Степана Бандери (в абвері «Сірий», «Баба», «Орський»). Свого часу воно було викладене у його зверненні «Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном» (1948). Суть визнання Степана Бандери полягає ось у чому: «Коли ж Німеччина пішла війною проти Росії, нашого ворога, то Україна (читай українські інтегральні націоналісти — В.Масловський) не могла не прийняти неприхильне цього факту. Тому наша лінія дії була чітка: «невідступне відстоювання приязних взаємин і спільної війни проти більшовицької Росії і тільки проти неї».

Як бачимо, тут наголос «і тільки проти неї», означає досить багато, якщо не все.

І далі: «Таку політичну лінію ми вважаємо за єдино правильну, її ми намітили, її реалізували і важливими жертвами відстояли — і до неї завжди признаємось» [8].

Про лінію «приязних взаємин і спільної війни з Німеччиною проти Росії» також знайомимось у «Відозві бандерівського крайового проводу ОУН — жовтень 1942 року»: «... до всього українського громадянства та всієї нашої інтелігенції, хочемо всіх Вас проінформувати в міжнародних справах у сьогоднішнім тяжкім часі, що відбувається на наших землях з нашим відвічним ворогом Москвою. У нас є деякі українські реакційні сили, які хочуть створити тяжкі обставини для українського народу та для нашої союзної непереможної німецької армії...

...Ми звертаємось до всього населення та закликаємо всіх не слухати їх і їхньої шкідливої роботи проти українського народу. Давати їм відсіч на кожному кроці, а допомагати німецькій армії як матеріально, так і морально. На кожному кроці розкривати їх антинімецьку роботу» Підпис: Крайовий провід [9].

Обидва лідери ОУН ведуть мову про співпрацю із фашистською Німеччиною, яка вела агресивну війну проти СРСР і України. Згідно з міжнародним правом агресивна війна — міжнародний злочин. С.Бандера і «Легенда», по суті, визнають участь ОУН в агресивній війні.

У вироку Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі від 1 жовтня 1946 року сказано так:

«Війна по своїй суті є зло, її наслідки не обмежуються одними лише воюючими країнами, але і зачіпають увесь світ. Тому розв’язання агресивної війни є найтяжчим міжнародним злочином...» [10, с. 327]. Всі особи, причетні до планування, організації і скоєння злочину агресивної війни — війни проти миру і людяності, згідно із статтею 6 Статуту міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, оголошені злочинцями [10, с. 420, 421]. Новітні українські націоналісти доводять, що у минулому вони боролися проти насильства. Це велика неправда. Доказом цього є такий документ «повстанського характеру».

Це «Присяговий обов’язок вояка дивізії «СС Галичина».