Без права на реабилитацию

Ось що з цього приводу розповів свого часу офіцер абвер-команди-202 Зигфрід Мюллер: «... у 1944 р. головне управління імперської безпеки підключило до цієї роботи (до абверкоманди-202 — автор) Степана Бандеру. У той час він отримав від IV Д відділу гестапо (тогочасний абвер після замаху на Гітлера був підпорядкований гестапо. — Авт.) особисту дачу під Берліном і працював там під керівництвом начальника IV Д відділу обершурмбанфюрера Вольфа. Згодом Бандера прибув у розпорядження абверкоманди-202 і особисто інструктував Даниліва-Гриньоха, а також підготовлену агентуру, призначену для засилання на територію СРСР» [21].

Заява Ю.Стефюка, матеріали зустрічі Герасимовського (Івана Гриньоха) з Паппе (поліція охорони і СД), а також свідчення Зиґфріда Мюллера, поряд з викладеним раніше, доводять, що ОУН-УПА не була рухом опору німецькому окупаційному режиму, а навпаки, — спільником фашистської Німеччини в агресивній війні проти СРСР і Радянської України. Виходячи із наведених фактів і подій, ОУН-УПА не може визнаватися воюючою стороною у Другій світовій війні.

І далі — стаття 3 «Визнати ветеранами руху опору членів ОУН і бійців УПА, які у роки Другої світової війни та повоєнний час вели збройну боротьбу проти правлячого режиму, за створення незалежної Української держави».

Щоб дати відповідь на цю пропозицію народного депутата України Богдана Костинюка, є потреба звернутися до оцінки діяльності ОУН-УПА дослідниками українського націоналістичного руху та особами, причетними до діяльності згаданих організаційних структур.

Американський дослідник Кристофер Сімпстон у книзі «Бловбек» зазначає: «... члени ОУН-УПА відповідальні за злочини, грабежі, насильство, знищення беззбройних військовополонених, стариків, дітей, цілих сіл. Співпраця з нацистами у роки другої світової війни, а також їх особиста участь, кривава історія прирекли їх на вічне відчуження від більшості українського народу, представниками якого вони себе вважають [22].

Французький публіцист і історик Аллен Герен зробив такий висновок: «УПА — продукт діяльності німецької розвідувальної служби» [23].

Доктор політології і права з Канади Віктор Поліщук, досліджуючи проблему злочинів українських націоналістів, стверджує: «ОУН мала антихристиянський характер. Як, зрештою, й італійський фашизм та німецький націонал-соціалізм. ОУН-УПА під час війни діяла всупереч міжнародному праву. ОУН була фашистською організацією..., український націоналізм був різновидом фашизму. Вважаю..., що ОУН-УПА жахливими методами знищила фізично, тобто вчинила злочин народо-вбивства, щонайменше ста тисяч польського населення. І що це народо-вбивство було заплановане кільканадцять років перед його скоєнням. Саме тому ОУН розцінюю як злочинну організацію, а УПА й інші українські націоналістичні воєнізовані відділи безпосередньо допустилися злочину народовбивства — на поляках, євреях, росіянах і десятках тисяч українців, котрі були проти ОУН-УПА. Вина, отже, стверджую — цілковито на боці ОУН-УПА.

Організація, в ідеологію якої лягли елементи злочинів, котра злочини організовувала й виконувала руками своїх членів, справедливо має бути названа злочинною...

Український націоналізм — це злоякісна пухлина, яка, переживши здебільше на Заході в діаспорі, а також в Україні, переважно в Галичині, знов відживає і розростається на Україні» [24].

Історик з діаспори Ігор Каменецький у рецензії на 6 і 7 томи «Літопису УПА» зробив такий висновок: «Німецьке військове командування намагалося обминати сутички з УПА, скеровувати дії УПА проти радянських і польських партизанів та використовувати її для цілей розвідки» .

Віталій Масловський, доктор історичних наук, професор, який багато років досліджував український націоналістичний рух і вивчив велику кількість архівних документів, на ґрунті цього знання дійшов до такого висновку: «Бандерівська ОУН, — визнавали самі оунівці, — є типовою фашистською організацією, а УПА ніколи не була українським військовим формуванням, вона не що інше, як «Ваффен СС», яка створювалась за зразком гітлеризму та прийняла повністю нацистську ментальність (тобто спосіб мислення, психіку — В.М.). І ще... світовий історичний досвід свідчить про те, що будь-який націоналістичний рух приречений на поразку, він зрештою вироджується у бандитизм. Бандитизм політично-кримінальний» [25].

Нестор української літератури Олесь Гончар у передмові до книги «Людської крові не змити. Книга фактів» писав: «Перед Вами книга фактів і свідчень, книга документальних звинувачень. «Людської крові не змити» — так зветься сувора і гнівна ця книга. Силою фактів таврує вона націоналістичних дітовбивць, мордувальників, котрі щодалі більше деградували у своїх жорстокостях, у садизмі, втрачали остаточну подобу людську й не зупинялися ні перед чим, не визнаючи ніякої моралі, ні закону, ні права, окрім права ножа і багнета, одержаного з чорних гестапівських рук...