Без права на реабилитацию

Це вони, засліплені люттю до радянських людей, чужорідні і чужі своєму народові, вони вирізували ночами цілі родини активістів, палили хати. На очах у матерів кидали їхніх дітей у криниці... І ці душогубники, що стількох замордували, навчившись кривавого ремесла у своїх фашистських протекторів, це вони ще розбалакують про Україну, про свою належність до українського народу?

Не приймала і ніколи не прийме їх Україна. Як і всякі відщепенці, вони нічого не заслужили, крім гніву й презирства народного» [26].

Надійшла черга дізнатися, що розповідають про свою діяльність чолові і рядові члени Організації українських націоналістів.

Степан Бандера і Ярослав Стецько у листі на ім’я рейхсміністра нацистської Німеччини Розенберга писали: «УВО, а згодом ОУН, під проводом Євгена Коновальця від початку свого існування співпрацювала з Німеччиною проти Польщі і Москви, знаючи, що Німеччина сприяє Самостійній Соборній Українській державі.

Свою зовнішню політичну концепцію український націоналізм будував на союзі України з Німеччиною... Співпраця ОУН з відповідними німецькими чинниками коштувала ОУН за всі роки... багато жертв у людях... ОУН розуміла, бо було їй ясним, що у спільній боротьбі України і Німеччини за новий справедливий лад у світі, зокрема, на сході Європи, треба Україні знову і знову дати крові і жертв» [27].

Колишній головнокомандувач УПА Василь Кук, він же «полковник Коваль», «Леміш», «Юрко», який зараз мешкає у Києві й іноді дає інтерв’ю на захист ОУН-УПА, забув, що у 1960 році у «Відкритому листі» до Ярослава Стецька та інших керівників ОУН за кордоном писав: «...На прикладі «союзу» з німецьким фашизмом яскраво видно, до яких страшних наслідків може такий «союз» призвести, яких важких ран може завдати своєму власному народові, орієнтуючись на чужу допомогу, на чужу силу. Такий болючий досвід у минулому повинен, здавалося б, назавжди відібрати бажання... у всякої політичної партії йти на чергову співпрацю з новими антирадянськими силами з новими «союзниками», та так, на жаль, не є...

...Активна співпраця ОУН з німецьким фашизмом до Великої Вітчизняної війни і під час її привела до страшних спустошень краю, до великих жертв, яких український народ не зможе забути» [28].

Колишній член Центрального проводу ОУН і командувач УПА «Північ» — Галаса Василь Михайлович, свого часу зробив такі зауваження: «Я, колишній кадровий націоналіст, прийшов до остаточного і безсумнівного висновку: діяльність ОУН — то злочин проти українського народу, а моя особиста участь у ній — трагічна помилка... Факти звірячої розправи ОУН над своїми жертвами до самої смерті стоятимуть у мене перед очима страшним маревом... У чому, скажіть, були винними немовлята, яким бандерівці розбивали голови об одвірки?» [29].

Колишній командувач УПА «Схід» — Воробець Федір, він же «Верещак», «Орест», «Олекса»: «... під моїм керівництвом були скоєні великі злочини проти представників Радянської влади та мирного населення, не кажучи вже про масове знищення учасників ОУН-УПА, запідозрених у співпраці з органами Радянської влади. Достатньо сказати, що лише в одному Сарненському надрайоні ОУН: у районах Сарненському, Березовському, Клесовському, Висоцькому Рівненської області і Давид-Г ороденському, Сталінському, Пінському Мінської області, Білорусія, підлеглими мені бандами (загонами) УПА і боївками СБ згідно з отриманими звітами тільки в одному 1945 р. ліквідовано 6000 чоловік мирного населення. Найбільш злочинними фактами бандитських проявів на керованих мною територіях були: вбивство командувача фронту генерала Ватутіна в Острозькому районі Рівненської області у квітні-травні 1944 р., вбивство групи радянських офіцерів у кількості 12 чоловік в Клесовському районі Рівненської області у лютому 1945 р., вбивство 10 військовослужбовців, у тому числі начальника винищувального батальйону, ліквідація робітників радянсько-партійних органів у кількості 20 чоловік весною 1945 року в Костопільському районі Рівненської області, вже не кажучи про масові зіткнення і ліквідацію невеличких груп та поодиноких бійців, про диверсійно-терористичну діяльність на залізничному транспорті і шосейних дорогах» [30].

«Левко» — рядовий стрілець боївки окружного провідника ОУН на Житомирщині у листі-сповіді (1948 р.) до свого друга «Куща» писав: «Тільки тепер я зрозумів, що наробив і як загубив своє молоде життя. Не маючи рідних, я... довірився тобі, як старшому брату, і дав заманути себе в бандитську шайку. Невже ти не розумів, куди мене штовхав і на який шлях направляв? Хіба це була боротьба за волю, за народ, як ти мені говорив?

Адже ми самі грабували і вбивали його гірше, ніж німці, і все це називали боротьбою «за самостійну Україну». Ця дурна витівка багато взяла у мене крові і майже не саме життя» [31].