Без права на реабилитацию

Наявні документи показують, що незважаючи на лояльне ставлення до обох відгалужень ОУН у перші дні війни, німці дали зрозуміти, що ніякої самостійної української держави вони не потерплять і стали проводити різко виражену колоніальну політику. Мельниківці, які згуртувались навколо створеного ними Українського Центрального Комітету (УЦК), пішли шляхом тісної співпраці з окупаційною владою.

У зверненні до Адольфа Гітлера від 14 січня 1942 р., підписаном А.Мельником , митрополитом А.Шептицьким та іншими (всього 5 осіб), пишеться:

«...Запрещение украинцам принимать участие в вооруженной борьбе против их извечного врага плечом к плечу с немецкими и союзными армиями лишило в борьбе с большевиками важного моральнополитического фактора. Мы заверяем Вас, Ваше Превосходительство, что руководящие круги на Украине стремятся к самому тесному сотрудничеству с Германией, чтобы объединёнными силами немецкого и украинского народов завершить борьбу против общего врага и претворить в жизнь «новый порядок» на Украине и во всей Восточной Европе.» (Арх. спр. №372, т. 32, арк. 405–410; Копія листа віддрукована в перекладі з української на російську мову).

У листі А.Мельника до фельдмаршала Кейтеля від 6 лютого 1943 року піднято питання про необхідність створення української армії і використання її у бойових діях на радянсько-німецькому фронті при умові, що за Україною «... буде визнане право на існування як держави». (Арх. спр. №372, т. 32, арк. 414–415).

Зазнаючи до середини війни втрати в живій військовій силі, керівництво Німеччини погодилось з пропозицією А.Мельника. 28-го квітня 1943 року спеціальним «державним актом» генерал-губернатора Галичини Вехтера було офіційно проголошенно про формування стрілецької дивізії СС «Г аличина» з числа добровольців-галичан.

Активну роль у створенні дивізії СС «Галичина» відіграв «Український Центральний Комітет», що знаходився під впливом ОУН — мельниківців (ПУН) і очолюваний професором Кубійовичем, а також керівництвом греко-католицької церкви. За повідомленням газети «Український доброволець» (№9 від 26.07.43р.) на кінець липня у дивізію записалося 80 тис. добровільців. Її командиром став генерал Курманович, який входив до складу «воєнного штабу» при А.Мельнику.

Розпорядженням рейхсфюрера Г.Гіммлера від 14 липня 1943 року, яке міститься у «Збірнику повідомлень начальника поліції безпеки і СД» №2. Від 18 серпня 1943 року, «галиційську дивізію» заборонялось іменувати українською. Повне найменування дивізії-114 добровольча піхотна дивізія СС «Галичина». (Щодо діяльності всіх формувань «СС» відповідна оцінка була дана Міжнародним трибуналом на нюрнберзькому процесі).

ОУН-б бачили в учасниках зазначеної дивізії можливий резерв поповнення своїх рядів. Про це, зокрема, свідчить «Інструкція 4.7/22» організаційної референтури Крайового проводу ОУН від 29 лютого 1944 року, де зазначено:

«...2. На терени ЗУЗ-ель прибули малі частини «СС Дивізії Гличина». На підставі деяких відомостей і промов Вехтера... можна здогадуватися, що влада уживає «СС Дивізію Галичина» до боротьби з партизанами на ЗУЗ-ях. У зв’язку з тим поручаю:

а) Нав’язати сталий і добрий зв’язок з частинами «Дивізії Галичина», переміщеними на ЗУЗ...

б) Використовувати «СС Див. Галичина» до боротьби з больше — вицькою партизанською й польськими бандитами на українських землях.

в) За допомогою зв’язків з «СС Див. Галичина» збільшувати боєприпаси Організації.

д) В разі відступу німців з Українських Земель, в разі евентуального роззброєння чи вивезення «СС Див. Галичина» поза землі України належить усі частини долучити до УНС-у (УПА). Забрати в ліс...» (Збірник №1, арх. №409, арк. 395).

19 листопада 1941 р. всім німецьким окупаційним органам влади була надіслана директива, якою заборонялося набирати в органи самоуправління і поліції прихильників бандерівського руху, а 25 листопада того ж року німці видали наказ про їх знищення. (В архівах не знайдено узагальнених даних щодо кількості загиблих від рук німців учасників ОУН-УПА). (Арх. спр. № 372, т.74, арк. 43).

Внаслідок початих німцями масових репресій проти бандерівців, останні перейшли на нелегальне становище і повели активну роботу із створення підпільних оунівських організацій і збройних бойових груп (боївок).

З осені 1942 року на базі цих бойових груп бандерівським проводом почалось формування «Української повстанської армії».