Без права на реабилитацию. Часть 1

До того, як відправити групу Кузнєцова до Львова, була раніше відправлена група медведівців Крутикова для підготовки бази Кузнєцову. Однією з баз мала бути хата колишнього лісника Максима Гаврилишина у селі Боратин. У цю групу була включена і Євгенія Гаврилишин (натоді вже дружина Дроздова). Дроздови по дорозі відвідали хату батьків та свою доньку Любу. Про це стало відомо кримінал-комісару фон Папее, який по своїй службі у Львівському СД персонально вів агентурний нагляд за підопічними йому зверхниками оунівців та аковців на периферії.

З того часу за селом Боратин і його жителями німці посилили нагляд. У селі було створено чотири окремі оунівські боївнки. А гестапівець під псевдонімом "Темний" став Бродівським повітовим референтом СБ. Цей кривавий хижак вишукував свої жертви і особисто їх убивав, кого — удавкою, а кого — із пістолета. Пізньою осінню 1943 та ранньою весною 1944 р. "Темний" знищив у Боратині Климчука Степана, Дудися Теодозія, Леуса Йосипа, Дзись Марію та Грицишина Петра.

Усі вони були бажаними людьми свого села, добрими, чемними, чуйними, мирно трудились на своєму клаптику землі.

Водночас майже кожний день безслідно зникали селяни. Їх знаходили задушеними удавками, зарубаними сокирою, з вогнепальними пробоїнами.

Село Боратин було майже зовсім очищене від небажаних оунівцям та німцям елементів. Оунівці тримали під суворим контролем усі дороги, стежки, по яких хтось міг би зайти до села. Сотня "Чорногори" теж постійно чатувала у різних куточках села. Німці та зверхники УПА надіялись на появу Пауля Зіберта. Нарешті дочекались. У глуху морозну ніч з 8 на 9 березня 1944 р. Микола Кузнєцов з Яном Камінським та Іваном Беловим добирались зі сторони Сталашки буковим лісом до хати Степана Голубовича, де усі троє й загинули, підірвавшись на гранаті.

Аналізуючи низку документів таємного листування Герасимовського (Івана Гриньоха) — члена Центрального проводу ОУН із шефом СД Галичини оберштурмбанфюрером Вітіске та іншими високопоставленими діячами абверу і кримінальних управлінь Німеччини, доведено, що Герасимовський отримав від зверхників ОУН-УПА директиву щодо особи Кузнєцова, на пошуки якого були задіяні вищі кримінальні та розвідувальні Управління СД Волині та Поділля, Галичини, абверу… До пошуку невловимого Пауля Зіберта були також залучені підрозділи оунівського СБ, дивізії "СС-Галичина", курені та окремі сотні УПА. Як бачимо тепер, село Боратин вийшло на особистий статус, у якому німці жорстоким терором руками бандерівців навели свій порядок.

Коли кримінал-комісарові фон Паппе стало відомо, що жителі села Гута Пеняцька, яке розкинулось у смузі Пеняцького лісу, переховують партизанів-медвєдівців, він пов’язав їх із Баратинським Гаврилишиним та його дочкою і зятем — Дроздовими. Над мирними жителями Гути Пеняцької нависла смертельна загроза, про яку вони навіть не здогадувались. Уже в другій половині лютого 1944 р. на підступах до Гути стягувались підрозділи УПА та їх місцеві боївки, а згодом підійшли дивізійники "СС-Галичина" та підрозділи самих німців, але вони поки що стояли осторонь на випадок необхідної підтримки бандерівцям.

28 лютого 1944 р. облога стиснула село і були знищені всі його жителі, спалені оселі, майно розграбовано.

Про цю звірячу розправу ОУН-УПА разом із дивізією "СС-Галичина" та німцями, що скоїлася 28 лютого 1944 р., розповіли самі учасники цієї кровавої події та її очевидці після звільнення місцевості радянськими військами.

Слід зазначити, що в перші післявоєнні роки верховоди українського нацизму стримувались від наклепу на дії радянських партизанів, в тому числі і проти відомого радянського розвідника Кузнєцова, розуміючи, що це викликало б непримиренний гнів не тільки нашого народу, але й народів світу, тому що Кузнєцов здійснив без перебільшення героїчні операції проти гітлерівців. Лише у Рівному і Львові ним було знищено шістьох нацистських-генералів. Але все-таки, саме із-за "рогу" з’ явились перші наклепи проти Кузнєцова. Так, газета "Українське слово", яка видавалась "першою українською друкарнею" у Франції, у № 711 за 26 червня 1955 р. (редактор 0. Жданович), даючи рецензію на книжку "Під чужими прапорами", писала: "… Згадується в праці "Під чужими прапорами" також, що українські націоналісти вбили прославленого партизана, Героя Радянського Союзу Миколу Кузнєцова. Це правда, — висловлюється Жданович, — і його застрілення було те, що він видав на смерть німецьким гестапівцям сотні українських патріотів. За це й удостоївся честі Героя Радянського Союзу".

Треба сказати, що це було перше публічне визнання оунівцями їхнього злочину. Але правду по загибель Кузнєцова вони так і не відважились відкрити. По-перше, його не було застрелено, а він загинув, як дійсний герой, опинившись у безвихідному становищі, та знаючи однозначно про те, що "оунівці" передають радянських розвідників до рук гестапівців та СД, він, Кузнєцов, підірвав бойову гранату на власних грудях і загинув як герой. Це був останній подвиг видатного розвідника всіх часів.