Без права на реабилитацию. Часть 2

у батюшки, а перед людьми, якщо мені люди простять, а я і моя сім'я

просим людей простити нас, усім посмертно, бо коли будуть читати

цей лист, то і мене уже не буде (а це усе порушить моя подруга).

Нас було у батьків п'ятеро дітей, ми усі були запеклі бандери,

брат Степан, сестра Анна, я, Надя, сестри Оля і Ніна. Сестра Анна

менше за нас усіх брала участь у бандеровщині. Ми усі ходили у

бандерах по селах і лісах, ми дньом спали по хатах, а вночі ходили і

їздили по селах, було нам дане заданіє душити людей, хто держав

плєнних руських, і самих плєнних. Цим душінням займалися

чоловіки, ми, жінки, перебирали одежу. Забирали корови і свині у

подушених людей, корови різали, свині кололи, усе переробляли,

перепікали і клали у бочки. Но коли за одну ніч в селі Романові

задушили 84 душі, хоч ніч зимою була велика, но ми не могли з тим

усім справитись, що було зверху, те забирали, а що закопане, те

оставалось (люди одежу закопували від німця). Старших людей і

старих душили, а дітей маленьких, за ножки раз вдарив головкою об

грубку чи двері, і воно готове, і на віз. Ми шкодували чоловіків, що

вони крепко намучаться за ніч, но за день одіспляться і на слідуючу

ніч у друге село. Були люди, що ховалися, але якщо чоловік ховався,

то коли жінку притиснуть, то вона скоро признається де чоловік.

На Верхівці самих перших за душили Левчук Палажку і Лічко

Максима. Палажку попросили дати холодного молока із льоха, вона

пішла давати молока, а хлопці зірвали з неї хустину і давай її

душити, а вона ще почала кричати, що хустину порвеш, за душили і

на віз, тоді поїхали по Максима. Того скоро взяли, бо той був

старенький. Звозили у Воротнівський ліс усіх. Там люди, приречені

244

на смерть, викопали дві ями 4 х 4 і углуб 4. Других на Верхівці

прибрали: Ковальчука Тилімона жінка довго не признавалась де він і

одчиняти не хотіла, но їй пригрозили і мусила одчинити, сказали їй,

скажи де він і ми тебе не троне мо, вона призналась, що у клуні у

соломі, його витягли, били, били, пока забили (він робив у

фінвідділі). А двоє дітей Степаньо і Оля, крепко були хороші діти 14 і

12 років. Оля менша, то пороздирали на дві частини, а матір Юньку

уже не треба було душити, у неї розрив серця получився. Брали

молодих здорових хлопців, щоб душити людей, так взяли із Верхівки

два брати Левчуків Миколу і Степана, і вони не захотіли душити, а

повтікали додому, ну і що ж, ми присудили їх на страту, Коли

поїхали по їх, то батько каже: берете синів і я іду, а Кольова жінка

каже (бо Коля був жонатий) берете чоловіка і я іду. Повиводили їх за

метрів 400 і Надя проситься: одпустіть Колю, а Коля каже, Надя не

просись у бандерів, ніхто не випросився і ти не випросися. Колю

вбили, Надю вбили, батька вбили, а Степана забрали живим до нас у

Романов. Держали Степана у Пугінців у льосі дві неділі і кожний

день вводили до хати в одному біллі—сорочка і штани, лягав на

стольці і били його шомполами залізними, щоб казав, де родина, но

він був твердий, нічого не зізнався, і послідній вечір побили його. І

він просився у туалет, один повів його, а була сильна заметіль, туалет

був із соломи, і Степан продер солому і втік з наших рук. Нам усі дані

давав із Верхівки земляк Петро Римарчук, Жабський і Пуць.

Ще у Воротневі знайшовся один герой. Коли пошли по його, то

він відкрив стрілянину, но усе закінчилося тим, що запалили хату і

йому кінець, а так люди прямо, немов так і треба, ніхто не

оборонявся.

У Новосілках була одна комсомолка Мотря, а Новосілки, то уже

Ровенська обл., забрали Мотрю на Верхівку до старого з Жабського у

льох і давай Мотрі доставати живою серце. І старий Саливон в одній

руці держав часи, а у другій серце, скільки ще буде битися на руці

серце, і коли прийшли руські, то сини хотіли поставити пам'ятник,

так як батько боровся за Україну.

Ішла єврейка із дитинкою, втекла із гето, спинили її, забрали,

забили і в лісі закопали. Один наш бандера ходив до дівчини-

полячки. Дали йому приказ прибрати її і він каже, думаю, де ж її

подіти, аж ідем коло криниці, я, каже, підняв її і в криницю. Рано,

каже, мати прибігає плачучи, питає, чи я не бачив, кажу, що ні, кажу,

ідем шукати, ідем понад тою криницею, я і її матір туди. Нам був

245

приказ євреїв, поляків, руських плєнних і хто переховує їх усіх

душити без ніякої пощади. Видушили сім'ю Северинів, а дочка була у

другому селі замужем. Приїхала до Романова, а батьків нема, вона у

плач, переплакала, та й давай одежу відкопувати, а бандери прийшли,

одежу вибрали, а дочку у ту ж скриню зачинили і живцем закидали

землею яму. І осталось двоє маленьких дітей, а були б дітки з матір'ю,

то і вони були б у тій скрині. Був також у нашому селі Кублюк. Його

направили у Котів, Ківерцівський р-н, на роботу. Поробив тиждень і

що ж, одрубали голову Кублюку і на палю насадили, а Кублюкову

дочку узяв сусідський хлопець, бандери приказали убити Кублюкову

дочку Соню і Василь сказав, їдемо по дрова в ліс. Поїхали, і привіз

Василь Соню мертву, сказав людям, що дерево вбило.

Жив у нашому селі Романові Ойцюсь Тимофій. Старий-старий

дід, що він сказав, так воно і буде, то був пророк від Бога. Коли