Без права на реабилитацию. Часть 2

Такі методи політичної дії вони вважають рятівними для сучасної

незалежної і “демократичної” України.

Можливо, нинішні українські націоналісти не такі, як були в

недавньому минулому? Можливо, уроки історії не пішли їм на користь?

Ні! Маємо те, що маємо, як сказав один із “національних” політичних

діячів. Вони нічого не забули і нічому не навчились.

Знову “національна еліта” (“луччі люди”, “ініціативна меншість”

за Донцовим, яку тепер називають “національно свідомими” чи “націо-

нально заклопотаними”) об’єднуються в такий же тоталітарний “орден

кращих людей”, як і в 30-ті – 40-ві pp. Сьогодні вони кричать: “Ця

організація (орден!) повинна складатися з ідейних однодумців і за

своєю внутрішньою організаційною структурою повинна мати напів-

військовий характер. Це повинен бути своєрідний орден, про який

писав Д.Донцов” (Напрям. 1991. №4).

Вони знову шукають “ворогів України”, знову від істерії і людино-

ненависницької параної у них паморочиться голова, напружуються

нерви і чухаються кулаки...

Хто ж ті “вороги України”? “Коли говорити про теперішній

історичний період, – пише один із затятих “національно свідомих”, –

то головним ворогом України була, є і, без сумніву, ще довго залишати-

меться Росія”. Бо “найкращий москаль – це мертвий москаль”. Для

цього, звичайно, можуть згодитися всі ті засоби, увесь злочинний досвід

бандерівщини, здобутий у минулому. От і доводиться нинішнім

шанувальникам ОУН-УПА оживлювати “поганьблені сторінки” минулої

війни. “Коли йде боротьба на виживання, – пишуть неофашисти у

“вільній” Україні, – не варто плакатись, що якийсь-то метод боротьби

вульгарний чи жорстокий. Якщо перед тобою вороги, вони повинні

105

бути знищені, скопрометовані, вигнані... Про моральність поговоримо,

коли переможемо...”.

“За українську ідею було пролито вже стільки крові, вже полягло

стільки людей, не тих недомірків, недолюдей, яких ми бачимо щоденно

на вулиці.., що якщо ми зараз програємо, якщо не скористуємось

моментом, якщо ми зараз зупинимось перед тим, щоб пролити кров,

цього не проспіться нам ні на цьому світі, ні на тім”. А поки-що

нищать пам’ятні знаки на місцях захоронения тих, хто загинув від рук

гітлерівців та оунівців, в центрі Львова спалюють кострища книг

“ворогів”, демонстративно шматують червоні, російські та польські

прапори, посилають бойовиків УНА-УНСО на бойові діяння в При-

дністров’я, Абхазію і Чечню, зривають ордени з ветеранів війни і

праці, та знущаються над ними. 9 травня 1997 р., в День Перемоги над

фашизмом, група необандерівців у Львові зупинила колону демонстрантів-

ветеранів війни і поглумилася над нею. Те ж сталося і 27 липня того

ж року, в день річниці визволення Львова від німецько-фашистських

загарбників. Аналогічні акції проводять войовничі націоналісти в Івано-

Франківську, Тернополі та в інших містах Галичини. Такі свавільні

побоїща та акти вандалізму творяться постійно при потуранні місцевих

націонал-“демократичних” властей. “Прецеденти світової історії показують, –

голосять нинішні войовничі націоналісти, – що захистити націю, не

дати їй вмерти не розвинувшись, може тільки націоналістична диктатура...”.

Зразком такої диктатури для них є фашистські диктатури Гітлера і

Муссоліні (“Напрям”, 1991До6, С.13-15).

Така відверта проповідь фашизму не випадкова, бо цьому всебічно

сприяють націонал-“демократи” і націонал-“реформатори”, які прийшли

сьогодні в Україні до влади. Вони потурають сьогодні усьому, що

голосять і чинять націоналісти. Власне, з ініціативи шанувальників

войовничих націоналістів нині і державотворці (від рядового націонал-

“патріота” до Президента) заговорили про “національну мрію”,

“національну еліту”, “національну ідею”, при цьому перекручуючи

зміст цих понять. Тому-то так безцеремонно фальсифікується історія,

перериваються могили, знищуються пам’ятники, реанімується все

ганебне, що було в минулому, реабілітуються “борці за визволення”,

“національні герої”, есесівці з дивізії СС “Галичина” і різуни із боївок

ОУН-УПА. Тут нічого дивного, бо, як визнають самі пропагатори,

“сучасні концепції українського націоналізму”, “...взагалі націоналізм...

є явищем деструктивним, бо спрямований на руйнування...”.

106

Завершуючи цю книгу, я повинен навести досить яскраву і суттєву

характеристику всього того явища, що називається українським войовничим

націоналізмом, подану видатним поетом України Василем Симоненком .

Дарма націоналісти, вчорашні і нинішні, зачисляють його у свою зграю.

Наведемо цю характеристику повністю:

НІ ,НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА !

Я зустрічався з вами в дні суворі,

Коли вогнів червоні язики

Сягали від землі під самі зорі,

І роздирали небо літаки.

Тоді вас люди називали псами,

Бо ви лизали німцям постоли,

Кричали “хайль!” охриплими басами,

І “Ще не вмерла... голосно ревли.

Де ви ішли – там пустка і руїна,

І трупи не вміщалися до ям –

Плювала кров’ю “ненька Україна”

У морди вам і вашим хазяям.

Ви пропили б уже її, небогу,

Розпродали б і нас до всій землі,

Коли б тоді Вкраїні на підмогу

Зі Сходу не вернулись “москалі”.

Тепер ви знов, позв’язувавши кості,

Торгуєте і оптом, і вроздріб,

Нових катів запрошуєте в гості

На українське сало і на хліб.