Без права на реабилитацию. Часть 2

немовлята, яким бандерівці розбивали голови об одвірки?” [29].

Колишній командувач УПА “Схід” – Воробець Федір, він же

“Верещак”, “Орест”, “Олекса”: “... під моїм керівництвом були скоєні

великі злочини проти представників Радянської влади та мирного

населення, не кажучи вже про масове знищення учасників ОУН-УПА,

запідозрених у співпраці з органами Радянської влади. Достатньо сказати,

що лише в одному Сарненському надрайоні ОУН: у районах Сарненському,

Березовському, Клесовському, Висоцькому Рівненської області і Давид-

Городенському, Сталінському, Пінському Мінської області, Білорусія,

підлеглими мені бандами (загонами) УПА і боївками СБ згідно з

отриманими звітами тільки в одному 1945 р. ліквідовано 6000 чоловік

мирного населення. Найбільш злочинними фактами бандитських

проявів на керованих мною територіях були: вбивство командувача

фронту генерала Ватутіна в Острозькому районі Рівненської області у

квітні-травні 1944 р., вбивство групи радянських офіцерів у кількості

12 чоловік в Клесовському районі Рівненської області у лютому 1945 р.,

вбивство 10 військовослужбовців, у тому числі начальника винищу-

вального батальйону, ліквідація робітників радянсько-партійних органів

у кількості 20 чоловік весною 1945 року в Костопільському районі

Рівненської області, вже не кажучи про масові зіткнення і ліквідацію

невеличких груп та поодиноких бійців, про диверсійно-терористичну

діяльність на залізничному транспорті і шосейних дорогах” [30].

“Левко” – рядовий стрілець боївки окружного провідника ОУН

на Житомирщині у листі-сповіді (1948 р.) до свого друга “Куща” писав:

“Тільки тепер я зрозумів, що наробив і як загубив своє молоде життя.

Не маючи рідних, я... довірився тобі, як старшому брату, і дав заманути

себе в бандитську шайку. Невже ти не розумів, куди мене штовхав і

на який шлях направляв? Хіба це була боротьба за волю, за народ, як

ти мені говорив?

100

Адже ми самі грабували і вбивали його гірше, ніж німці, і все це

називали боротьбою “за самостійну Україну”. Ця дурна витівка багато

взяла у мене крові і майже не саме життя” [31].

На підкріплення висновків дослідників українського націоналістич-

ного руху та осіб, причетних до його діяльності, – зауваження-

застереження видатного історика, першого президента України Михайла

Грушевського: “... націоналізм – це ганебно для українського народу,

бо націоналізм завжди хоче крові і постійно шукає ворогів” [34].

Виходячи із наведених висновків про діяльність ОУН-УПА,

зроблених дослідниками і самими учасниками націоналістичного руху,

можна ствердно сказати: не можна їх визнавати “ветеранами руху ,опору Другої світової війни і борцями за незалежну Українську

державу ”,бо вони творили народовбивство .

Проект Закону народного депутата України Богдана Костинюка

та інші проекти і “різні наукові дослідження” вступають у протиріччя

з уже прийнятим Законом України від 17.04.1991 р. “Про реабілітацію

жертв політичних репресій на Україні» і законами України “Про статус

ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту” (22.10.1993 р. та

22.12.1995р.).

У цих законах чітко розписано, хто є хто.

Члени ОУН і бійці УПА, які скоїли тяжкі злочини перед державою

і народом, не підлягають реабілітації.

Учасникам ОУН і бійцям УПА, в яких чисті руки, які реабіліто-

вані, та інші, котрі не причетні до насильницьких дій, згідно з вказаними

законами, надається статус ветеранів війни – учасників бойових дій,

інвалідів війни та учасників війни.

Таким чином, соціальні питання щодо учасників ОУН-УПА вирішені

у повному обсязі, як і для інших громадян держави, які захищали

Батьківщину у роки Великої Вітчизняної війни та інші часи.

Що ж стосується організаційних структур ОУН-УПА, то вони є

злочинними і згідно з міжнародними правовими актами та чинним

законодавством України не підлягають реабілітації.

Й насамкінець. Український націоналістичний рух ніколи не був

і не є самостійною силою, тому не може бути мови про визнання

українських націоналістів, колишніх членів ОУН і бійців УПА та їх

лідерів, чиї руки заплямовані людською кров’ю, “ветеранами національно-

визвольних змагань II світової війни з 1939 до 50-х років, ветеранами

руху опору німецькому окупаційному режиму, учасниками боротьби

за незалежну Українську державу”, як цього вони вимагають.

101

Україна... Вона ніколи не забуде тих кривавих оргій, що їх чинили

садисти-оунівці, вона ніколи не простить жорстокості і наруга над

собою. І ми не простимо! Пам’яттю своєю, іменами тих, хто загинув

від волохатої руки мерзенних поплічників – сатрапа гітлерівського

нелюда!

Ми пам’ятаємо сокиру, що вкоротила життя тисяч і тисяч невин-

них людей, дітей, немовлят. Сокиру ту занесла для страшного удару

рука ката, ім’я якому – український націоналізм як різновид фашизму.

Люди !Будьте пильні !

Источники

1. Архів КДБ УРСР, справа 7310, т. 1, – С. 61.

2. Ткачук А.В. Перед судом історії. Харків, 2000. – С. 45.

3. Архів військової частини, 1227, справа 388, – С. 93.

4. Чередниченко В.П. Антинародна діяльність українських націо-

налістів у роки ВВВ// Український історичний журнал. – 1975. – №8,

– С. 34.

5. Даниленко С.Т. Дорогою ганьбі і зради. – С. 231-232.