Без права на реабилитацию. Часть 2

злочинів в Україні та сусідніх державах. Так, “дивізійники” на благо

“...Німецької армії і батьківщини» в Дембицькому концтаборі на

території Жешувського воєводства Польщі знищили 750 тисяч людей

різних національностей і країн» [12]. За неповними відомостями, у

роки Великої Вітчизняної війни сокирниками і різунами із ОУН-УПА

в різний спосіб було вбито 1,5 мли євреїв, понад 1 млн українців і

близько 500 тис поляків [13]. Отакі вони – повстанці есесмани, поліцаї,

шуцмани, упівці та інші.

93

Німецько-фашистські прихвосні, у т.ч. “учасники національно-

визвольної боротьби», на Волині знищили разом з людьми 399 сіл і

колоній. У північній частині Рівненської області – 25 сіл. На Терно-

пільщині лише у лютому 1945 року – 50 сіл.

За наказом командувача УПА Романа Шухевича “Чупринки”,

гауптштурмфюрера СС, агента абверу “Зенона”, нагородженого німцями

двома “Залізними Хрестами”, підпорядкованими йому загонами і

боївками тільки з осені 1943 р. по весну 1944 р. на Волині і Галичині

було закатовано близько 250 тис поляків [14].

Чи питала ОУН-УПА український народ “визволити” Україну

багнетами гітлерівців у тіні нацистської свастики?

У 1943 р. УПА нарахувала максимум 40 тис вояків і мала майже

60 тис помічників селян, разом їх було близько 100 тис чоловік. Тоді

в Україні проживало 30 млн. чоловік, а в Західній Україні – 5 млн. Це

свідчить, що ОУН-УПА складала 1-3% від усього народу України і

2% – від населення Західної України. Враховуючи ці відомості, не

можна погодитися з твердженням, що ОУН і УПА у минулому вела

національно-визвольну боротьбу, була всенародною і виступала від

усієї України.

Насправді невелика купка представників войовничого донцовського

націоналізму, будучи агентами абверу і гестапо фашистської Німеччини,

використовуючи надану їм гітлерівцями зброю, узурпувала владу і,

захищаючи інтереси своїх “господарів” – німецьких фашистів, пускала

кров своєму народу.

Влучну характеристику діяльності УПА дав журнал “Український

самостійник” 26 лютого 1950 року: “Українська повстанська армія

повстала на взірець гітлеризму, перебрала цілковиту нацистську мен-

тальність і була “не збройною силою українського народу, а тільки

українською “Ваффен СС ОУН” [15].

По закінченні Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) лідери

ОУН в особі Степана Бандери, Ярослава Стецька, Романа Шухевича,

Миколи Лебедя та деяких інших знайшли собі нових господарів в

особі американської та англійської розвідок. Декілька прикладів такої

співпраці.

У 1947 році перед засиланням в Україну “Дишко” – один із політ-

референтів Центрального проводу ОУН, який пройшов підготовку в

американській розвідці “Сі-Ай-Ей”, мав зустріч із Степаном Бандерою.

Останній під час інструктивної бесіди заявив, що керована ним

організація українських націоналістів прагне до повного співробітництва

94

з американською владою і буде постійно добиватися від неї певних

гарантій, але для цього треба буде виконувати на Україні завдання

“Сі-Ай-Ей”. Підбивши підсумок зустрічі, С.Бандера наголосив: “відносно

практичної співпраці з американською розвідкою, то вона може бути

корисною для української “самостійної” справи, буде підтримана

Центральним проводом ОУН і що цю його думку я повинен передати

у краї особисто Шухевичу Роману» [16]. У повоєнні роки органами

держбезпеки України спільно із радянськими громадянами було

затримано 17 груп, всього понад 100 оунівців-емісарів і шпигунів,

закинутих спецслужбами іноземних держав у західні області України

для ведення шпигунської, диверсійної та терористичної роботи.

За підтримки іноземних спецслужб ОУН продовжила свої кри-

ваві справи. У повоєнний період оунівцями було скоєно 15 тисяч

збройних нападів. З них на Житомирщині – 700 (1944-1951 рр.), на

Волині вбито 25.700 чоловік із мирного населення, Рівненщині –

37.000 чоловік, Львівщині – понад 40.000 чоловік, Івано-Франківщині –

до 30.000 чоловік [17]. Оунівці знущалися над мирним населенням:

розстрілювали, палили живцем, вішали, кидали до криниць, рубали

сокирами. Нищили жінок, дітей, стариків.

Наведені окремі факти і події вказують, що ОУН-УПА у роки

Великої Вітчизняної війни та повоєнний час була залежною від

примх сторонніх сил – спецслужб іноземних держав. Така діяльність

вступає у протиріччя з чинним законодавством України, яке засуджує

таку діяльність як злочинну і тому діяльність ОУН-УПА у 1939-1950

роках не може бути визнана національно-визвольною боротьбою.

Стаття 2 проекту Закону Богдана Костинюка пропонує: “Визнати

воюючу сторону у Другій світовій війні – Українську повстанську армію

та Організацію українських націоналістів (ОУН-УПА) рухом опору

німецькому окупаційному режиму і тоталітарному режиму колишнього

Союзу РСР та Української РСР”.

Постає питання, чи була ОУН-УПА рухом опору німецькому

окупаційному режиму?

Однозначно – ні! Але таке твердження вимагає доказів, що спро-

буємо зробити. У нас уже була мова, що УПА була створена й озброє-

на німцями. Тут треба зауважити, що ця військова структура була

створена у відповідності до наказу німецького фюрера Адольфа Гітлера

“Про протипартизанську війну”: “Слід використовувати усі засоби