Без права на реабилитацию. Часть 2

Колишніх агентів німецької військової розвідки (абверу), гестапо,

спецслужб інших іноземних держав, організаторів злочинів проти миру

і людяності, катів і вбивць українського народу підносять до рангу

“національних героїв» України.

Угодовці “націонал-патріотів» намагаються задовольнити їхні

вимоги.

Як це робиться?

Розглянемо ряд документів, які сьогодні намагаються визнати як

“історичні” і “правові”, пропонуються законодавчим і урядовим органам

для розгляду з метою обов’язкового їх прийняття.

Перший – це “Історичний висновок про діяльність ОУН-УПА»

(попередній варіант), підготовлений робочою групою Інституту історії

Національної академії наук (керівник групи – заступник директора

Інституту історії С.Кульчицький).

У цьому “висновку” є як позитивні, так і негативні думки,

судження. Останніх, негативних, більше. В цілому “Історичний висновок...”

скерований на те, щоб визнати діяльність ОУН-УПА як “патріотичну”

тільки тому, що цим структурам нібито була притаманна ідея творення

суверенної і незалежної України. І, мовляв, заради того, що відбулося

сьогодні, треба пробачити ОУН-УПА всі злочинні дії, які вона

організувала й провела у довоєнний час, у роки Великої Вітчизняної

війни та повоєнний час.

Автори “висновку” пропонують реабілітувати ОУН-УПА у

політичному, історичному аспектах без зваженої юридичної оцінки

дій ОУН-УПА. Але це глибока помилка. Діяльність ОУН-УПА повинна

бути розглянута в усіх аспектах: політичному, історичному та юри-

дичному – тільки у такому поєднанні може бути об’єктивна оцінка

діяльності Організації українських націоналістів.

Другий – це проект Закону Міністерства юстиції України “Про

відновлення історичної справедливості у боротьбі за свободу і неза-

лежність української держави у період з 1939 до середини 50-х років”.

Цей документ за №23-9-5775 від 19.09.2000 р. за своєю суттю є

87

спробою з використанням права ревізувати історичне минуле нашої

держави і намаганням спростувати міжнародні правові акти, такі як

вирок Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі від 1 жовтня

1946 року, Конвенції у справі запобігання й покарання злочину народо-

вбивства, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня

1948 р., та ряду чинних Законів України й у такий спосіб захистити

минулу злочинну діяльність українського фашизму.

Міністерство юстиції України у своєму проекті, використовуючи

“Історичний висновок про діяльність ОУН-УПА” (попередній варіант)

Інституту історії НАН України, робить спробу з використанням права

перекрутити історичне минуле.

Наведу лише декілька фрагментів:

У статті 2 проекту Закону наголошується, що “період з вересня

1939 р. по червень 1941 р. визнати періодом ідеологічного протистояння

українських націоналістів правлячому тоталітарному режиму на території

колишніх Союзу РСР і Української РСР”.

Протистояння було, але не “ідеологічне”, а з ОУН як служанкою

німецьких спецслужб, які намагалися за допомогою оунівців органі-

зувати збройне повстання в Західній Україні і у такій спосіб отримати

привід для вторгнення на територію України. Члени ОУН, які пройшли

підготовку в диверсійно-розвідувальних школах Німеччини і були

закинуті в Україну через державний кордон як агенти абверу й

емісари ОУН, готували у багатьох місцях західноукраїнських земель

збройні виступи. Окремі виступи і ті, які планувалися, були знешкоджені

активними діями органів держбезпеки за широкої підтримки місцевого

населення.

Затриманий органами держбезпеки колишній член Краківського

проводу ОУН, Гринів Володимир (“Кременський”) розповів:

“Організація українських націоналістів тісно співпрацює з німецькою

розвідкою і виконує її завдання. Всіма зв’язками з гестапо на території

Польщі, окупованій німцями, керує учасник ОУН Ребет Левко (“Лисий”).

Він займається вербуванням людей для шпигунської роботи, у першу

чергу учасників ОУН, які закидаються для виконання шпигунських

завдань в СРСР» [1].

Оунівці, виконуючи завдання нацистів, виявляли об’єкти для

диверсій і місця для висадки німецьких диверсантів у радянському

тилу.

“Керівництво ОУН Лебедь, Стецько, Ленкавський, Кравцов та інші, –

писав свого часу член ОУН Стецишин Богдан, – уже тоді знали, що

88

Гітлер готується до нападу на СРСР. Ми готували топографічні карти,

на яких детально відмічали місця висадки німецьких десантів» [2].

То де ж те “ідеологічне” протистояння, коли насправді – активна

співпраця зі спецслужбою іноземної держави, тобто зрада Батьківщини?

І зовсім не відповідає історичній правді спроба вважати “період

після 22 червня 1941 року до весни 1943... початком активних дій і

збройної боротьби членів ОУН проти правлячого комуністичного

режиму на території України”.

По-перше, тогочасна територія України була окупована німецькими

фашистами і тут діяв відповідний гітлерівський окупаційний режим.

По-друге, оунівці підтримували цей режим своїми збройними

загонами, у тому числі УПА, яка була створена за допомогою німців.

Це було зроблено на прохання політичного і військового керівництва

ОУН. За архівними відомостями гітлерівці передали ОУН-УПА:

“... більше 700 мінометів, близько 10 тис. станкових і ручних