Без права на реабилитацию. Часть 2

Национал-радикалы, завладев креслом президента, незамедлительно

ринулись утверждать неофашистские порядки (американского образца)

на левобережной Украине. Они перетряхивают административные

органы, СМИ, коллективы преподавателей вузов, изгоняют неугодных

и ставят на место своих сторонников.

81

Снова встает гамлетовский вопрос: «Быть или не быть?

– Быть ли Украине свободной или она утратит остатки своего

суверенитета и превратится в колонию США и НАТО?

– Сохранится ли украинская нация или ее в соответствии с

рекомендациями Римского клуба, где господствует масонство, низведут

до 10-15 миллионов человек, а оставшихся в живых превратят в

манкуртов с американизированной ментальностью, опустошенной

духовностью?

– Быть или не быть славянской, православной цивилизации,

давшей миру образцы материальной и духовной культуры?

Время, в котором мы живем, тревожно. Оно зовет к действию, к

единению.

Основой объединительной платформы левых и патриотических

сил может стать программа, разработанная Прогрессивной социа-

листической партией Украины, которая включает:

1. Во внутренней политике:

– переход к федеративному устройству Украины со сбалансиро-

ванными полномочиями центра и регионов с целью стимулирования

экономического, социального, культурного развития регионов как

основы гармоничного развития всей страны;

– признание равного государственного статуса украинского и

русского языков;

– конституционное закрепление общенародной собственности

на землю и природные ресурсы;

– конституционная защита обобществленных форм собственности;

– снятие неприкосновенности с депутатов, президентов и судей;

– избираемость судей населением;

– гарантирование минимальной заработной платы и пенсий не

ниже прожиточного уровня;

– наделение профсоюзов правом законодательной инициативы.

2. Во внешней политике – выполнение Декларации о государ-

ственном суверенитете Украины, принятой на Всеукраинском референ-

думе 1 декабря 1991 года, что означает:

– обеспечение внеблоковости Украины;

– подписание союзного договора с Россией и Белорусью;

– вхождение в Единое экономическое пространство.

Только объединенными усилиями левых партий, всех патриотов

Украины, славян, всех братских народов, населяющих евроазиатское

82

пространство, православных, мусульман, представителей других верований

можно будет сорвать бесчеловечные замыслы американо-натовских

глобалистов по закабалению Украины, насаждению в стране нео-

фашистского режима и отстоять наше право на жизнь, свободу и

счастье настоящих и будущих поколений.

Источники

1. Бандерівець (інформ. бюлетень). – 2003. – №4 (34).

2. Досвітні огні, 2004, 50 (157), грудень.

3. Зеркало недели, 2002, 12 января.

4. Козлов Ю. Последнее интервью Н.В.Струтинского // Обозреватель.

– 2004. – №2 (169). – С. 105-113.

5. Шаповалов И. Украина Восточная – колония Украины Западной?//

Левый берег. – 1994. – №18 (36).

6. Коммунист, 2004, 29 декабря

7. Асламова Д. Профессия революционер: пособие для начинающих//

Комсомольская правда, 2004, декабрь.

8. Качан В.С. Планетарный спрут. – 2002. – С.27.

9. Слава Родины. – 2004. – №4-5 (56-57).

10. Коммунист. – 1995. – №33.

11. Киевский вестник, 1993, 26 марта.

83

РАЗДЕЛ СЕДЬМОЙ

ОТСТАИВАЮТ ИСТОРИЧЕСКУЮ ПРАВДУ

Іван Хміль

К оценке деятельности ОУН -УПА

... Ті автори, які відстоюють необхідність реабілітації ОУН-УПА,

роблять це дуже своєрідним чином. Вони подають далеко не всім

відомі і безперечні факти з історії українського націоналістичного

руху, а лише ті, де ОУН, УПА, дивізія СС «Галичина», УГВР тощо

видаються «борцями за національне визволення України, за Українську

Соборну Самостійну Державу».

Автори цих творів, майже без винятку, не згадують, що у

програмних документах ОУН, починаючи з І Конгресу (Відень, 1929 p.),

вказувалося, що український націоналізм є таким же природним рухом,

як «у Німеччині – гітлеризм, в Італії – фашизм», що метою ОУН

визнавалась побудова держави «з сильною державною владою в руках

Вождя Нації»; що незалежний розвиток держави вважався можливим

лише за умови «тривалого забезпечення її імперських позицій», роз-

будови «українського мілітаризму»; що треба боротися «за панівне

становище серед інших народів»; що принципом ОУН є «Україна для

українців»; що мораль оунівця – це «мораль завойовника», а його

рисами повинні бути «догматизм,... фанатизм,... аморальність,... творче

насильство...»; що їх влада «мусить бути страшна»; що не треба

лякатися, що з українського населення залишиться половина [1].

Адвокати націоналізму для широкого вжитку, як правило, обходять

питання про те, як визначаються в програмових документах ОУН

«етнографічні межі» України. Як зазначає сучасний дослідник, «...ідеологія

українського націоналізму передбачає перманентні війни з сусідами

України... нема і не може бути миру між Україною та її сусідами,

допоки Холмщина, Підляшшя, Лемківщина залишаються в рамках

польської держави, поки Придністров’я є частиною Молдавії, поки

південне Полісся входить до складу Білорусії, поки Курська й Воронезька

області, Краснодарський та Ставропольський краї є частиною Російської

Федерації... Перманентна війна України проти всіх її сусідів – річ для