Без права на реабилитацию. Часть 2

профессионализма... В почете дилетанты-беллетристы, способные из

конъюнктурных соображений выдумать, что угодно».

Отношение к бандеровщине – это огненная черта, разделяющая

некогда единое и сплоченное украинское общество на две части и

вызывающая гражданское противостояние.

Оуновцы запятнали себя людской кровью. Не случайно из

громадного числа дел на бывших вояк УПА, рассмотренных судами

Украины, около 40 тысячам было отказано в реабилитации. Реабили-

тация не состоялась потому, что была неопровержимо доказана их

виновность в совершении кровавых злодеяний.

Бандеровщина – черная и трагическая страница в отечественной

истории. По современным меркам, она представляет международную

террористическую структуру. А поэтому примирение с ней противо-

естественно и аморально. Его силовое навязывание углубит раскол и

противостояние в обществе.

203

ПРИЛОЖЕНИЕ

Справка СБУ про діяльність ОУН -УПА

Документ приводится с небольшими сокращениями .

Стиль и орфография оригинала сохраняется

Відповідно до постанови Президії Верховної Ради України від 1

лютого 1993 року №2964-ХП “Про перевірку діяльності ОУН-УПА”

та вказівки керівництва Служби безпеки України робочою групою спів-

робітників Служби проведено вивчення наявних архівних матеріалів

колишніх НКДБ-КДБ УРСР (документів органів безпеки, матеріалів,

які) були підготовлені безпосередньо учасниками і керівниками ОУН-

УПА, трофейних документів німецької імперської канцелярії та інших),

котрі мають відношення до діяльності Організації Українських Націо-

налістів (ОУН) та української Повстанської Армії (УПА).

…Організація Українських Націоналістів виникла за кордонами

Української РСР внаслідок консолідації діяльності різних націоналістичних

формувань, переважно молодіжних, в середовищі української еміграції.

Основну роль в її створенні відіграв полковник Євген Коновалець,

колишній член уряду Петлюри. 28 січня 1929 року у Відні (Австрія)

відбувся 1 конгрес Українських націоналістів (КУН), який став початком

існування ОУН. Головним напрямком діяльності ОУН в той період

була пропаганда основної ідеї українських націоналістів створення

української самостійної держави, насамперед на західноукраїнських

землях, які входили до складу панської Польщі. Разом з тим здійсню-

валися терористичні акти щодо представників польської влади, яка

утискувала права українців на самовизначення.

Зокрема, в 30-х роках від рук учасників ОУН загинули комісар

польської поліції у Львові Еміліан Чеховський, польський посол Тадеуш

Голувко, представник радянського консульства у Львові Олексій Майлов,

польський міністр внутрішніх справ Броніслав Пєрацький.

Внаслідок відповідних заходів польської поліції було заарештовано

крайовий провід ОУН у Галичині, в тому числі Степана Бандеру та

Миколу Лебідя, які організували вбивство Пєрацького (згодом звільнені

гітлерівцями після окупації Польщі).

На початку Другої світової війни, коли Польща перестала існувати

як самостійна держава, а західноукраїнські землі увійшли до складу

Української РСР, підпільна сітка ОУН, яка збереглася, почала активно

204

готувати кадри для збройної боротьби проти радянської влади на

випадок воєнного нападу фашистської Німеччини на СРСР.

У спеціальному документі під назвою “Наші основні завдання”

провід ОУН давав такі вказівки:

«Наша основная цель в ликвидации врага – Москвы», для этого

предлагалось: «Узнавать… и изучать территорию, топографию данной

местности (реки, мосты, леса, болота, дороги, селения, высоты, искусствен-

ные предметы, казармы, укрепления и т.д., административное деление

территории (районы, области и т.д.). Положение вражеских сил –

вражеские военные гарнизоны, команды НКВД, сеть сексотов, место-

расположение КП(б)У и комсомола, принадлежащие Москве здания,

роды вражеской акции и митинги, радио, преследование, тактика НКВД

и т.д.

Всё это для того, чтобы знать где, когда и как ударить по врагу».

(Арх. спр.№68, арк., 34. У справі копія документа виконана російською

мовою).

У лютому 1940 року відбувся розкол з причини боротьби за

лідерство в ОУН між Андрієм Мельником, котрий очолив цю організацію

після загибелі Є.Коновальця, і С.Бандерою, який мав авторитет серед

молодих галицьких радикалів. З того часу прихильників Мельника

стали називати “мельниківцями” (ОУН м), а прихильників Бандери –

“бандерівцями” (ОУНб). Обидва табори дотримувались основних

догматів українського націоналізму, але тактику боротьби за створення

самостійної української держави вибрали різну. Якщо “мельниківці”

всі надії покладали на допомогу гітлерівської Німеччини у визволенні

України, то “бандерівці” створювали підпільні озброєні структури для

найшвидшого визволення українських земель від більшовиків, також

використовуючи зв’язок з німцями.

Архівними матеріалами підтверджується існування такого зв’язку

керівників ОУН з німецькими спецслужбами.

Так, полонений полковник Ервін Штольце, начальник відділу

“Абвер – Берлін”, показав на допиті 29 травня 1945 року:

«Нами был завербован руководитель украинского националис-

тического движения полковник петлюровской армии Коновалец, через

которого в Польше, в областях Западной Украины, проводились