Бібліотека душ

Прогриміли постріли. І раптом угорі пролунав пронизливий крик.

— Оливка! — закричала Емма. — Вони стріляють в Оливку!

Ми залишили бідолашну дівчинку висіти в небі, й тепер витвори палили по ній неприцільно, а вона повискувала й розмахувала кінцівками, немов медуза. Часу на те, щоб спустити її, не лишалося, але й покинути її там як мішень для стрільби ми не могли.

— Нехай у них з’являться цікавіші мішені, — сказав я своїм. — Готові?

Їхня ствердна відповідь прогриміла в унісон. Я заліз на спину порожнякові, що присів навпочіпки.

— ТО ВПЕРЕД! — заволав я.

Порожняк так рвучко скочив на ноги, що ледве не скинув мене, і помчав уперед, ніби скаковий кінь після сигналу пістолета. Ми вилетіли з-за стіни: порожняк зі мною на шиї попереду, мої друзі та наші імбрини поруч іззаду. Я видав бойовий клич, не так щоб налякати витворів, як щоб розігнати страх, що вчепився в мене пазуристими лапами; мої друзі вчинили так само. Витвори раптово зупинилися і кілька секунд наче не могли вирішити, наступати їм далі чи, стоячи на місці, нас перестріляти. Це дало нам із порожняком досить часу, щоб подолати значну частину тієї відстані, що нас од них відокремлювала.

Рішення витвори ухвалювали недовго. Вони зупинилися, навели на нас свою зброю, мов розстрільний загін, і випустили град куль. Ті свистіли навколо нас, заривалися в землю, запалювали мої больові рецептори, врізаючись у порожняка. Я подумки благав, щоб йому не зачепило життєво важливих центрів, і опустився якнайнижче, щоб заховатися за його тілом, і підштовхував його просуватися вперед швидше, спираючись на язики як на додаткові ноги.

Відстань до витворів ми з порожняком подолали всього за кілька секунд. Друзі теж не відставали. І враз ми опинилися серед них, пішли врукопашну, і перевага була на нашому боці. Я всі свої зусилля спрямував на те, щоб вибивати зброю витворам з рук, а мої друзі з користю застосовували свої особливі таланти. Емма розмахувала руками, мов смолоскипами, врізалася в шеренгу витворів. Бронвін жбурляла назбираною цеглою, а коли уламки закінчилися, молотила ворога голими руками. Самотня бджола Г’ю нещодавно знайшла собі друзів, і тепер він їх підохочував («Народ, цільте в очі!»), вони кружляли й пікірували на ворога за кожної зручної нагоди. Так само, як імбрини, які з першими пострілами перетворилися на птахів. Найзловіснішою поміж них була пані Сапсан: її велетенський дзьоб і пазурі змушували витворів рятуватися втечею. Але навіть маленька яскрава пані Вівсянка в бою була дуже помічною: вона видерла одному витвору жмут волосся й дзьобнула в голову так сильно, що він не влучив, стріляючи, — а це дало Клер змогу підстрибнути й укусити його за плече своїм широким потиличним ротом із гострими зубами. Єнох теж відіграв свою роль — витяг з-за пазухи трьох глиняних людців з виделками замість ніг і ножами замість рук та відправив чикрижити витворам гомілки. І весь цей час зі своєї висоти пташиного льоту до нас озивалася Оливка.

— Еммо, ззаду! Г’ю, він зараз стрілятиме!

Та, попри всю нашу дивняцьку винахідливість, їх було більше, а витвори билися так, наче від цього залежало їхнє життя (що насправді так і було).

Щось тверде (приклад гвинтівки) хряснуло мене по голові, і я на мить обм’як на шиї в порожняка, відчуваючи, як кружляє довкола світ. Пані Вівсянку зловили й жбурнули на землю. То був хаос, страшний кривавий хаос, і витвори в наступальному пориві відтісняли нас назад.

Та раптом позаду нас пролунав знайомий рев. Повернувшись до тями, я озирнувся й побачив Бентама, що галопом мчав у бій на спині у свого ведмегрима. Обидва були мокрі до нитки, бо пройшли через Панконтуркон так само, як ми з Еммою.

— Вітаю, юначе! — викрикнув Бентам, порівнявшись зі мною. — Поміч потрібна?

Та не встиг я відповісти, як у мого порожняка знову влучила куля. Вона пройшла крізь його шию і зачепила моє стегно, проклавши криваву борозну в порваних штанях.

— Так, будь ласка! — закричав я.

— Пі-Ті, ти чув, що сказав хлопець. УБИЙ!

Ведмідь пірнув у гущавину битви. Він розмахував гігантськими лапами і розкидав витворів, наче кеглі. Один підбіг і вистрілив у звіра впритул із маленького пістолета. Та це тільки роздратувало Пі-Ті, він підняв кривдника в повітря й жбурнув геть. Невдовзі потому, завдяки злагодженій роботі мого порожняка й Бентамового ведмегрима, ми змусили витворів захищатися. А коли вивели з гри стільки ворогів, що стали переважати їх числом, коли їхні лави порідішали до десятка, вони розвернулися і спробували порятуватися втечею.

— Не дайте їм утекти! — заволала Емма.

Ми помчали за витворами — хто на своїх двох, хто на крилах, хто верхи на ведмеді й порожнякові. Ми переслідували їх крізь куряву руїн будинку з папугами, по землі, понівеченій катапультованими снарядами Шаронового повстання, аж до арки воріт, вбудованих у громаддя зовнішнього муру.