Бібліотека душ

— Прошу, — спокійно промовив він. — Прочитайте.

Але я не наважувався.

— Що це таке?

— Ціна. А також інша інформація про мої послуги.

Трясучись від страху, я простягнув руку та взяв папірець. І всі ми понахилялися, щоб у світлі Емминого вогника прочитати.

Я підвів погляд на човняра-велетня.

— То це ви? — усе ще вагаючись, спитав я. — Ви… Шарон?

— У плоті й крові, — відповів він. І від єлейності його голосу волосся на моїй потилиці стало сторч.

— О птахи! Ви нас, чоловіче, до напівсмерті перелякали! — дорікнув йому Едисон. — А без усього того гучномовства й реготу ніяк не можна було обійтися?

— Прошу вибачити. Я куняв, а ви мене перелякали.

— То це ми вас перелякали?

— Я було подумав, що ви справді хочете вкрасти мій човен, — усміхнувся він.

— Ха-ха, — силувано розсміялася Емма. — Та ні, ми просто… перевіряли, чи надійно він пришвартований.

Шарон розвернувся і поглянув на човник, просто прив’язаний мотузкою до дерев’яного стовпа.

— А як ви його знайшли? — спитав він. Під каптуром показався тьмяно-білий серпик широкої усмішки.

— На судні… повний порядок, — сказав я, нарешті вивільнивши ногу з діри. — Дуже надійне, е-е, швартування.

— Я б сама кращого вузла не зав’язала, — запевнила Емма, допомагаючи мені звестися на ноги.

— До речі, — мовив Едисон. — А ті, хто наважилися… вони справді всі… — Позирнувши на темну воду, він гучно проковтнув слину.

— Та не зважайте, — відповів човняр. — Раз уже ви мене розбудили, я до ваших послуг. Чим можу вам допомогти?

— Нам потрібно взяти напрокат ваш човен, — твердо заявила Емма. — Але без вас.

— Цього я дозволити не можу, — похитав головою Шарон. — Я незмінний капітан цього судна.

— Що ж, дуже шкода! — і Едисон притьмом розвернувся, щоб почимчикувати геть.

Але Емма зловила його за нашийник.

— Стій! — просичала вона. — У нас тут ще є справи. — І вона привітно всміхнулася човняреві. — Нам стало відомо, що багато дивних пройшли через це… — Вона роззирнулася навколо в пошуках відповідного слова. — …місце. Чи не тому, що тут неподалік є вхід у контур?

— Не розумію, про що ви, — незворушно відповів Шарон.

— Ну добре, так, звісно, ви не можете в цьому просто зізнатися. Я все розумію. Але з нами ви в безпеці. Це ж очевидно, бо ми самі…

Я штрикнув її ліктем.

— Еммо, не треба!

— Але чому? Він уже бачив, як пес розмовляє, а я роблю вогонь. Якщо ми не зможемо розмовляти відверто…

— Але ми не знаємо, чи він такий самий, — сказав я.

— Авжеж, він такий. — Вона повернулася обличчям до Шарона. — Ви ж такий, правда?

Човняр незворушно дивився на нас.

— Він такий, скажи? — звернулася Емма до Едисона. — Хіба ти не відчуваєш особливого запаху?

— Ні, чіткого не відчуваю.

— Ну, нічого, це не має значення, головне, що він не витвір. — Круглими очима Емма подивилася на Шарона. — Адже так? Ви не витвір?

— Я бізнесмен, — рівним тоном промовив він.

— Який звик бачити собак, що розмовляють, і дівчат, що запалюють полум’я руками, — уточнив Едисон.

— У мене така робота, що різні люди трапляються.

— Я перейду одразу до справи. — Я обтрусив воду з ніг, спершу з однієї, потім з другої. — Ми шукаємо своїх друзів. Думаємо, що десь так із годину тому вони могли прийти сюди. То були діти, а серед них, може, кілька дорослих. Один був невидимий, одна могла зринати в повітря…

— Їх важко було не помітити, — додала Емма. — Їх вела під прицілом банда витворів.

Шарон склав руки на грудях — широким чорним хрестом.

— Я ж кажу, мій човен винаймає різношерста публіка, і кожен покладається на те, що я зберігатиму конфіденційність. Тож я своєї клієнтури не обговорюватиму.

— Та що ви кажете? — здивувалася Емма. — Вибачте, ми на хвилинку відійдемо. Вона відвела мене вбік і зашепотіла на вухо. — Якщо він зараз же не заговорить, я дуже-дуже розсерджуся.

— Тільки давай без відчайдушних вчинків, — прошепотів я у відповідь.

— Чому? Ти віриш тому, що цей дурисвіт сказав про черепи й морських потвор?

— Насправді так. Я розумію, що він мерзотник, але…

— Мерзотник? Та він практично зізнався в тому, що веде справи з витворами! Може, він навіть один із них!

— …але він корисний мерзотник. У мене таке відчуття, що він точно знає, куди повезли наших. Треба тільки правильно його порозпитувати.

— Тоді не соромся, — сердито відрізала вона.

Я повернувся обличчям до Шарона і, чарівливо всміхаючись, спитав:

— Що ви можете розказати мені про свої екскурсії?

Човняр одразу ж просяяв.

— Нарешті! Тема, на яку я вільно можу розмовляти. Є в мене тут деяка інформація…

Рвучко розвернувшись, він пішов до найближчого стовпа, до якого було прибито поличку, а на тій поличці стояв череп у старому прикиді авіатора — шкіряний шолом, круглі окуляри, стильний шарф. Між зубів у нього було затиснуто декілька проспектів. Один з них Шарон узяв і простягнув мені. То була дешевенька брошурка для туристів, така з вигляду, наче її надрукували, коли мій дід був ще малим хлопцем. Поки я гортав її сторінки, Шарон прокашлявся і заговорив.