Біс Плоті

Отож перш, ніж пан возний поїхав до Черняхова та Троянова, де раніше жила Явдоха, її приведено й поставлено перед магістратський суд, де вона показала, а потім після трикратного катування підтвердила (катування ж знесла без жодного крику чи плачу, а тільки сміялася; до речі, про те, що деякі жінки під час тортур не кричать і плачуть, а сміються, оповідається і в літописі Самійла Величка; Іван Франка, розглядаючи це місце, вважав, що таке фізіологічне явище може бути у старих баб, однак Явдоха ще старою не була, а лишень літньою, та й то не дуже), що вона справді вийшла заміж за черняхівського жителя Максима Бреуса, який приїхав був до Троянова за своїм ділом, там її і зустрів, вподобав і прислав старостів, яким ані вона, ані батьки її Щербані не відмовили, тож переїхала жити до Черняхова, де вони поселились у хаті разом із батьками Бреусовими, а що скоро та хата згоріла, бо запалилася сажа у комині (знову задачка: чи не допомогла тій сажі запалитися сама Явдоха, адже жила із свекрухою, а це далеко не погідні стосунки, отож цілком закономірно Явдоха могла запрагнути жити окремо, але це питання в судових актах не було поставлене, тому не шукатимемо на нього відповіді й ми, немає для його розв'язання жодних даних). Отож вони перейшли жити в сусіди до черняхівського жителя Івана Журавля, і, живучи в тій Журавлевій хаті, її чоловік Максим Бреус захворів і тяжко прохворів шість місяців, так що вже й сам їсти добре не міг, отож вона годувала його ложкою, бо сам таки неспроможний був. Вона, Явдоха, доглядала його невсипуще, ночей недосипаючи, але в тій хворобі, сповістила Явдоха Щербанівна, тоді Бреусиха, її чоловікові Максиму параліж руку й ногу відняв, отож із тієї хороби він і не видужав та й помер справжньою смертю, сповіданий, отже, не задушений, — те може підтвердити її тодішня господиня Ганна Журавлиха, бо то сталося на її очах, а також священик черняхівський отець Атанасій, в якого її перший чоловік Максим Бреус перед смертю був на сповіді. Одначе, коли той її страждалець віддав Богу душу, черняхівський війт наклепав на неї, Щербанівну, ніби вона того свого бідолашку задавила, отож і велів її прив’язати за шию до домовини, в якій лежало мертве тіло її чоловіка Бреуса, воловодом, поки покійного допровадили до ями.

В актах написано, що при цьому вона плакала, отже, я певний, що розповідала це Явдоха Костюченчиха теплим і ніжним голосом, сльози крапали їй із очей, хоч коли її тортували (пам’ятаєш, читачу), жодної сльозини на око не вибилося, тепер же вона заплакала, ніби бачила, і я певен, що таки бачила, оту сумну картину: рухається похоронна процесія, а за труною — всі родичі Максимові і всі сусіди, а вона, Явдоха, прив’язана на воловоді, як псиця, — мусила витерпіти і того наклепа, й ту ганьбу, а все тому, сказала Явдоха, що той обіясник, отой невшетечник війт і раніше, ще коли Максим Бреус хворів, почав її, Явдохи, домагатися нечестиво, але вона на бридкі підшепти не спокусилася, та ще й одного разу добре його попобила, бо дуже настирливий став. А як тіло в яму спустили, то її, Явдоху, вільною вчинили, а відпустити звелів той-таки наклепник та обіясник лихий війт, якому вона тієї ганьби довіку не забуде.

Постривай, Я «дохо, — мовив магістратський суддя. — Оце сказала: коли тебе домагався, попобила його. Як же могла побити здорового чоловіка, жінкою бувши, та ще й такою хирлявою й малою?

Заявив і брат твого чоловіка, — додав пан возний, — а твій дівер, що ти на Вовчих горах побила києм якогось троянівського жителя. Як це тобі дається?

А що, — запалила очі Явдоха Костюченчиха, — терпіти їм мала? Вони ж, псюги, знаєте, чого хотіли? А я жінка порядна й чеснотлива, то мала б їм піддаватися? А як саме попобила, нехай самі розкажуть, моє діло було свою честь захистити, як можу й умію. А того свого першого мужа я не давила; чому ж той війт Семен Сендецький наклепав на мене, я вам сказала. Іншої ж причини не знаю і не розумію. А ви вже, як собі хочете, вірте мені чи не вірте, своє я сказала.

РОЗДІЛ VI