Біс Плоті

Кожен може зрозуміти, і я тут Явдоху Щербанівну, згодом Бреусиху й Костюченчиху, розумію, що жити після всього, що сталось, у Черняхові їй не випадало, та й додому, до батьків своїх, не могла повернутися, бо звістка про те долетіла скоро й до Троянова, і хоча там звичні були до витівок “стародавніх відьом”, та, очевидно, й стародавні відьми не без добрих норовів жили і не без твердої, у віках устояної моралі, отож Явдоха додому повернутися закономірно побоялася, а що дітей із Максимом не надбала, як, до речі, і з Омельком, тож опинилась у Житомирі, а в який спосіб жила і як змогла заморочити голову Омельку Костюченку, про те акти мовчать. Свідчать тільки про те, що з Омельком прожила чотири роки, як ставилася до пасинка Нестора, ми вже звіщення подавали, але Омелько її терпів. Сама ж перед панами врядними заявила, що жили вони з Омельком “несварливо”, окрім того, “коли в случаї підпилості він був, тоді починав її, Щербанівну, лаяти, а часом бив, тоді вона на той час із дому сходила”, а свого чоловіка не чіпала, як добра й порядна жона. Це я зацитував пряму виписку з акта, яка увіч суперечить показанню її дівера Тодося, нагадаймо, що той засвідчував: Явдоха часто била й самого Омелька, хоча той здоровий драб був, “воза міг підняти”, при цьому Тодось припускав, що підсипала чоловіку “трутне чи дурманне зілля”! Тут я бачу ще одну суперечність: Омелькові таке зілля підсипати могла при співжитті, але ані тому другому драбові на Вовчих горах, — дамо довідку: ці гори в лісі, між Житомиром та Трояновом, ходити туди навколишні люди забобонно боялися ще і в моєму часі, а Явдоха Щербанівна таки не боялася, — ані черняхівському війту Семену Сендецькому зілля давати не мала коли, та ще й чекати, щоб воно подіяло, а з ними таки якось справилася, обороняючи, як заявила, власну честь, отже, за себе могла постояти і перед драбами. Згадаймо ще одного, переказаного вище епізода: Омелько, за свідченням Тодося, навіснів, коли сонце сідало на горба, котрий над Кам’янкою, тобто мав бути в стані непоміркованому, але Явдоха вийшла надвір, наказала йому зняти сорочку, і той драб, що “воза міг підняти”, покірно те вчинив: чи й перед цим напоювала його зіллям? Ці зауваги мені треба виказати, щоб вивести, якими неправдивими бувають здогади, отож, аби дійти істини, потрібні факти і факти, а здогади — це результат фактів недостатніх. До речі, той епізод із сорочкою далі буде пояснений простіше.