Так от, амазонки жили спершу в Малій Азії. В бою під Термодонтом греки їх розбили, набрали три кораблі полонянок і хотіли завезти до Греції. Але в морі бранки вчинили те саме, що пізніший український герой Самійло Кішка і ще ряд менше знаних (цікавих відсилаю до книги: Самійло Кішка, К., 1993, яку я упорядкував), — очевидно, гени амазонок успадковували не тільки жінки, але й чоловіки. Так от, ті амазонки побили греків-чоловіків, а вітер заніс їх до Меотійського озера (Азовське море) та до Кримнів (до Криму). Вони висіли тут на землю, зловили коней і почали пустошити скитів, нещадно вбиваючи чоловіків, — скити їх перемогти, хоч який численний не був це народ, таки не змогли. Тому вдалися до хитрощів (о нікчемні чоловічі хитрощі!) і підіслали до амазонок юнаків, які з'єднались із жінками-воїнами статево. Однак і в цьому бою перемогли не мужі, а жінки, бо юнаки порвали зі своїм народом й утворили з амазонками свою окрему соціумну спільноту, бувши в послуху у них, бо слухалися їхніх порад. Так постав народ, за Геродотом, що його звуть савромати чи сармати, а сарматів усі історичні хроніки XVI-XVII століть мають серед наших предків, більше того, Річ Посполита, тобто з'єднана Польща, Литва та Україна, поетично звалася Сарматією.
Мушу зробити ще одну корективу як відповідь на слова отієї розмитої постаті із сну: “Нічого ти не зрозумів". Не треба забувати, що всі оті антижіночі пасажі, що я їх зацитував у попередній інтермедії до цієї повісті, могли бути не тільки відбиттям реальної дійсності, а ще одним причинком до тієї-таки історії віковічної війни статей, адже всі ті акумуляції писалися чоловіками і тільки чоловіками, а вони, і цього не треба забувати, у цій війні грають далеко не пасивну ролю, принаймні в більшості своїй переконані, та й деяких жінок у тому переконали, що жіноче плем’я в цій битві без завершення таки перемогли. Отож учинок Явдохи Щербанівни, на мій теперішній більш об’єктизований погляд, хоч мале, але яскраве тому заперечення.