Читаем Bitches Get Everything полностью

– Мгм… Виживемо – я тобі всю наркоту свою з дому віддам, – довірливо обіцяю я.

– Виживемо – напишемо йому про спробу № 2. Невже ж я таке гівно, що мене нічо' не візьме?

– Ага.

– Що ага? А раптом повезе разок?!

– Повезе, думаю…

Вона заряджає ту єдину канонічну кулю. Я тупо жую м'ятну жувачку і думаю про Маркеса, що у прощальному листі радив насолоджуватися смаком шоколадного морозива. Морозива мені не хочеться. Але й морозу по шкірі чомусь немає. Страх ніби зазирнув у гості – як сусід позичити дрель – і вшився. Дрелить когось іншого. А мені реально похуй. Чому всі так упевнені у власному безсмерті?

– Хто перший? – питає Стоґнєвіч.

– Ледіс фьорст, – я чомусь вибираю в неї з рота сигарету і затягуюся.

– Там не гашиш, – попереджає вона.

– А то я не знаю, – віддаю їй цигарку й беру дурнуватого вікінга.

– Як ти думаєш, з нього знімуть відбитки пальців, якщо комусь із нас таки підфортить? – питаю я.

– А понт? Все одно на мене всьо повішають, – каже вона.

– Ну окі-докі, – зітхаю я. Стискую пістолет. Холодний. Твердий. Не сексуальний. Про що я думаю? Пес його знає. Напевно, ні про що. Просто беру і натискаю. Єдине, що врізається в очі – ліхтар і цятки здохлих мух на ньому. Осічка. Я не люблю Росію, російська рулетка не любить мене.

– Тепер я, – Стоґнєвіч реально нетерпляче вихоплює в мене з руки пістолет і прикладає собі до скроні. Потім, подумавши, запихає в рота.

– Бррр, – кажу я. – Ано те нада?

– Так тебе і нада, куряча памада!!! – власне, вона то каже з дулом у роті, тому мені лишається здогадуватися про зміст хіба що за ритмікою фрази. Стоґнєвіч тисне на курок. Акєла прамахнулся і цього разу. Життя, кажись, триває?

– Ну шо? – Стоґнєвіч явно розчарована. – По другому кружку?

Тут уже я думаю. Думаю, що на мій лист уже точно мусила прийти відповідь. Щось цілком нейтральне, типу там:

Tyshcho, Trisha?!!!

Dajmeniznaty, shchotytut!

Ja ne khochu zhodnoho proshchavaj, ahov! YYYYYYYYYYYYY

Цікаво, чи знімав він окуляри, коли це писав. Чи хапалися його пальці за тонкі металеві дужки. Ну так. Пробачте за передбачуваність, але я думаю про Кройба. І мені не хочеться по другому кругу. Мені хочеться додому в ванну. Лежати в мандариновій піні й милуватися пальцями своїх ніг. Найсексуальнішою своєю частиною. Ерос завафлив танатос.

А перед тим ми ледь не завалили таксиста. Тобто «Івана» – так принаймні у Стоґнєвіч «на районі» називають чуваків, що підробляють на своїх автах. День у мене видався – гівно гівном. З телевізора (я все-таки десь мушу працювати час від часу, коли нема фінансування кіна) поверталися ми пізно. Після пива й сліз. Про російську рулетку ще не помишляли. Зате пам'ятали, що в жовтій сумці у Стоґнєвіч є той самий вікінг. Не стильно якось – ще вирішили ми. Пара «Макарових» пасувала б більше, але ж спиздженій жирафі шийні хребці не рахують.

Якраз десь зовсім трохи перед тим (чи то було в ліжку попередньої ночі?) ми планували зареєструвати власну Терористичну Організацію.

– З обмеженою відповідальністю, – сказала Стоґнєвіч.

– Угу. І ще ЗАТ «Автовідповідач». Така дочірня хуйня. Щоби вона брала на себе відповідальність за всі теракти світу. Типу, витратила «Алькаїда» бабло на щось, а ці – ррраз! – і бігом відповідальність присвоїли. Такий от шаровий піар.

Таксист, звісно, ні про що таке не думав. Він просто мусив підвезти нас до точки Ж, де я так люблю гуляти м'ясними рядами і звідкіль зовсім близько стоїть моя хатка. Пам'ятник архітектури, йолка-палка. Тільки от таксисту ми про це не кажемо. Натомість заводимо з ним веселі розмови про трамвайні колії і про те, хто з нас двох (він нас за одну особу рахував) тупіший. Все м'ялося піснями формату «нахуя вам марганцовка?!» (Чи що там вони у піснях про братків і їхню любов співають?)

– Хароший такой парень, – каже Стоґнєвіч.

Я мовчу.

Вона відкриває жовту сумку і тягнеться по гаманець.

– Да що ви, дєвчьонкі, дєнєг не нада, – каже хароший парень.

– Це ж бо як, «нє нада»? – вона таки не зрозуміла.

У мене в голові почали бриніти сигнали WARNING. Якщо Стоґнєвіч хтось заперечує, він автоматично ставить експеримент над собою.

– Да так… ви такіє дєвчьонкі сімпатічниє. Єщьо і с тєлєвідєнья… Не нада. Мнє лучьше автограф.

– Шо? Ти що, бик, сказав? Ти що, тут з чєм-та нє сагласєн? – Стоґнєвіч затиснула в сумці щось, що могло би видатися ерегованим чоловічим органом, не покажи воно на світ Божий свою головку.

– Я… я… да я нічо! – хароший парень помітив пєкаль. Пє-каль втупився у харошого парня.

– Ану, давай бєрі бабло! – прогарчала Стоґнєвіч.

Отут я на секунду втратила сенс фрази: давай чи бери? А хароший парень, очевидно, всрався, бо в машині різко стало, гм, тепло… Стоґнєвіч, тепер уже не встидаючись, тикала його в пику вікінгом. Вікінгу це явно не подобалося, в нього, може, вроджена мізофобія, не всім же працювати в упор!

– Д-да, д-да… – проддакав він і тремтячими пальцями взяв ті наші 10 грн. Ми вийшли з його калічної машини іще трохи стрельнули вслід. Не попали, бо вікінг збридився і його, ймовірно, нудило.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Дмитрий Громов , Иван Чебан , Кэти Тайерс , Рустам Карапетьян

Фантастика / Проза / Советская классическая проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Cтихи, поэзия
Салюки
Салюки

Я не знаю, где кончается придуманный сюжет и начинается жизнь. Вопрос этот для меня мучителен. Никогда не сумею на него ответить, но постоянно ищу ответ. Возможно, то и другое одинаково реально, просто кто-то живет внутри чужих навязанных сюжетов, а кто-то выдумывает свои собственные. Повести "Салюки" и "Теория вероятности" написаны по материалам уголовных дел. Имена персонажей изменены. Их поступки реальны. Их чувства, переживания, подробности личной жизни я, конечно, придумала. Документально-приключенческая повесть "Точка невозврата" представляет собой путевые заметки. Когда я писала трилогию "Источник счастья", мне пришлось погрузиться в таинственный мир исторических фальсификаций. Попытка отличить мифы от реальности обернулась фантастическим путешествием во времени. Все приведенные в ней документы подлинные. Тут я ничего не придумала. Я просто изменила угол зрения на общеизвестные события и факты. В сборник также вошли рассказы, эссе и стихи разных лет. Все они обо мне, о моей жизни. Впрочем, за достоверность не ручаюсь, поскольку не знаю, где кончается придуманный сюжет и начинается жизнь.

Полина Дашкова

Современная русская и зарубежная проза