Читаем Bitches Get Everything полностью

– Па-па, Естер, я буду скучати за тобою… – кажу я, і Руфус перекладає. – Насправді буду, хоч і не скучаю в житті практично ні за ким, – кажу я, і Руфус не перекладає, бо то вже українською.

Так дивно. Люди здатні полюбити інших людей просто за один день. Без будь-яких сексуальних потягів чи емоційного спілкування. ПРОСТО полюбити. Прив'язавши погляд вологих очей і серцебиття за тонку орхідейну ниточку до хвоста літака Air France 1950-якогось року.

<p>00:00:01:21</p></span><span>

– Le temps de rкve, c'est fini… – співає з динаміка давно померла Даліда. Вона щось надто часто робить це останнім часом. Себ-то ця ії пісня якось невтомно мене переслідує. Як, можливо, і її історія. Сподіваюся, лише частково.

– Історії кохання треба обривати там, де вони ще здаються красивими, – ковтнувши холодного шардоне, каже сумна дівчина за баром. У дівчини чорне фарбоване волосся і пірсинг на язику.

– Ти п'єш на роботі? – питаю я. Ну і чого питаю? Ну й що тут дивного, що кельнерка п'є вино? Їй же не тікати від міліції на машині для еспресо.

– Так, п'ю, – вона перегинається до мене й дихає просто в ніс сумішшю щойно випитого вина з м'ятною жувачкою. – Бо мене завтра все одно виженуть. А потім ще й з інституту виженуть. Але мені похуй. Сиджу тут, слухаю босанову, п'ю собі і думаю про те, що він мене, мабуть, більше не любить.

– Спека і липкі думки про самогубство?

– Ну щось типу того. І знаєш, цей момент, цей момент такий прекрасний. Бо я…

– Живу, – синхронно з нею закінчую я.

– Але мені, як я сказала, похуй, – реабілітується від лірики вона. Взагалі-то твоя історія мені куди цікавіша. І – знаєш що? – була б ти моєю ліпшою подругою, я б відсипала тобі зараз бабла з каси. Все одно ж звільнять. А так би ми з тобою покаталися… Попили б десь іще… Соплями б на брудершафт, історіями…

– Угу, – кажу я і напружено думаю, яка така моя історія могла б їй видатися цікавою. Втім, думка про бабло з каси на певний час займає мене. Але відтак я знову падаю у свій немилосердний Водоспад Парева.

– Давай, розказуй далі! – каже кельнерка і витирає свою склянку, не помивши її. Я вороже відмовчуюся.

Історії кохання треба обривати там, де вони ще здаються красивими. Бо потім просто стане порожньо. Всі ці повідомлення, листи, рефлексії раптом втратять колишню силу, і ти просто страшенно дивуватимешся: куди в сраку зникла ця грьобана Атлантида почуттів? Так що тіштеся, манюшки, поки паритеся… Я от, приміром, просто професіонал у цій справі. Чим наразі зовсім не пишаюся. Хіба навчилася регулювати рівень болю, як вогонь конфорки газової плитки, щоби повільно варити на ньому бульйон із субпродуктів творчості…

Речі, що для мене мають важливе символічне значення, для когось можуть бути просто чередою файлів на хард-диску, котрі запросто можна витерти, якщо треба звільнити місце. Так, я буваю дурною і сентиментальною, чіпляючись за мелодійні малюнки чи запахи. А хто з нас у певний момент не буває?

Давид витер зі свого компа відео і загубив компакт із піснею, що була для мене знаковою. Дурний збіг, пес із ним? А вам доводилося бути разом із людиною, котра вас не кохає? Це зовсім не те, що добиватися і не добитися чи добитися і посваритися. Ні. Це так просто – вас не кохають, от і все. І тупо тут нічим не допоможеш, і паришся, мов малолетка.

І раптом уві сні, коли ці великі, м'які й ледь обвітрені губи на смак виявляються такими, як засохлі макарони триденної давнини, ти в супротив собі шепочеш: «Ну що ж ти? Я знаю, ти не кохаєш мене, але дозволь мені тебе кохати!» Дозволь мені тебе кохати. Каністра сліз від кожної згадки цього сонного прохання.

Я навіть чесно намагалася себе вбити. Дістала з шухляди срібний портсигар із червоноволосою лялькою на кришці. А з нього пакет. Взяла якусь із кредиток у тій же шухляді. На дзеркальній внутрішній поверхні портсигара заходилася дробити порошок. Саундтрек – українська духовна музика XVII-гo століття.

– Я люблю тебе, – кажу я по телефону… Янголу. Я ніскілечки не брешу. Він раптом став мені найближчою людиною. Можливо, таких і варто втрачати, поки ще не надто пізно? Слухавку я притискаю плечем, обидві руки зайняті яка чим: одна триманням портсигара, друга – вистукуванням похоронного маршу кредиткою.

– І я люблю тебе, – каже він. – А що там у тебе за звуки?

– Та так… – посміхаюся я, – не важливо. Знаєш, давно хотіла сказати тобі, що ти – моя найближча людина.

Відтак я вагаюся між двома штампами. Між «Прости мені за все» і «Все буде добре». Другий чомусь виліз першим.

– Так, усе буде добре, – підтверджує він. – Я дуже хочу бути з тобою. Саме у цей момент ти теж моя найближча людина.

Ну а життя і є цей самий момент, подумала тоді я. І в це саме подріблене на європейські моменти життя насипався тепер подріблений порошок, що східним потоком скоро мав заповзти у мій ніс.

– Не роби того, що робиш… – попросив Нуріель.

– Ні, ти ліпше послухай, як я це робитиму.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Дмитрий Громов , Иван Чебан , Кэти Тайерс , Рустам Карапетьян

Фантастика / Проза / Советская классическая проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Cтихи, поэзия
Салюки
Салюки

Я не знаю, где кончается придуманный сюжет и начинается жизнь. Вопрос этот для меня мучителен. Никогда не сумею на него ответить, но постоянно ищу ответ. Возможно, то и другое одинаково реально, просто кто-то живет внутри чужих навязанных сюжетов, а кто-то выдумывает свои собственные. Повести "Салюки" и "Теория вероятности" написаны по материалам уголовных дел. Имена персонажей изменены. Их поступки реальны. Их чувства, переживания, подробности личной жизни я, конечно, придумала. Документально-приключенческая повесть "Точка невозврата" представляет собой путевые заметки. Когда я писала трилогию "Источник счастья", мне пришлось погрузиться в таинственный мир исторических фальсификаций. Попытка отличить мифы от реальности обернулась фантастическим путешествием во времени. Все приведенные в ней документы подлинные. Тут я ничего не придумала. Я просто изменила угол зрения на общеизвестные события и факты. В сборник также вошли рассказы, эссе и стихи разных лет. Все они обо мне, о моей жизни. Впрочем, за достоверность не ручаюсь, поскольку не знаю, где кончается придуманный сюжет и начинается жизнь.

Полина Дашкова

Современная русская и зарубежная проза