Битi є. Книга 1: Макар

— Ти знаєш цю людину? — вразилася Нані. — Цього не може бути, Борько!

— Чому?

— Я малювала не конкретну людину, — напівправда. — Радше емоції… Почуття.

Боря Рудь знизав плечима.

— Це Саня Макаров, — сказав. — Відвезу тебе у Проців, а по тому — чекатиму на нього в офісі. Справи…

— Я не їду в Проців! — здивувала сама себе, хоча насторожувало інше: хлопець з альбому має справи з її татом?..

— Добре… — Боря Рудь не звик ставити зайвих питань. — Тоді я пішов…

— Зачекай! Борько… Ну куди? Я… Я мучуся, а ти мене кидаєш. А ще друг. От скажи… Чому в цієї людини такі сумні очі? І вуста… Як намалювати тремтячі вуста, Борько?

Журавель знизав гострими плечима.

— Може, ця людина… закохана?

— Закохана?.. Хіба любов — таке горе?..

Журавель похнюпився.

— Знаєш… Як математик…

— Усе, Борько! Досить! Теорія функцій дає тобі відповіді на всі запитання?

— А тобі архітектура! Будуватимеш хату з сумними очима?

Нані скептично насупила чорні брівки.

— Ні. Для цього треба пізнати людину з сумними очима. А я її… не знаю.

Заспішила, ніби ще слово у баддю безглуздої розмови і з бадді — окропом.

— Ну, все… Побалакали, й годі. Мені в бюро… Мають уже доставити альбоми Клімта і Курцвайля.

— Підвезти тебе?

— Жартуєш? — здивувалася. — Іди вже, Борько, не сміши! Спішив же.

Бюро — теж на Оболонській набережній. Як і столична квартира Новаковських. «Місце компактного проживання», — жартував тато. Прораховано чітко: домівка, його офіс, Нанине бюро — усе на відстані двохсот метрів одне від одного. З вікна кімнати Нані видно татків офіс. З вікна кабінету Новаковського — бюро доньки. Віддалятися від єдиної дитини на більшу відстань не дозволяло навіки сполохане серце Ярослава Михайловича.

…Нані стояла біля вікна, дивилася на надто акуратний і надто зелений, як для спеки за вікном, газон перед татовим офісом. Ось до дверей іде Боря, мляво перебирає довгими, як у баскетболіста, але не такими міцними й м’язистими ногами. Ось поряд із ним зупиняється автівка… З неї виходить білявий хлопчина… Так! Це він. Макаров? Його звати Сашко Макаров?.. Гучно гримає дверцятами. Усміхається… Усміхається? Так! Не примарилося. Сміється задьористо й азартно. Від такого сміху вітри лоскочуться. А сум же де? Як і не було… Йде до Борі, показує немалу теку, говорить щось, жестикулює по-італійськи так… доречно…

Нані звела чорні брови, рвучко відійшла від вікна.

— Тато! — в мобільний. — Я їду до Процева.

— З Борисом? — уточнив трепетний тато.

— Ні. Таксі викличу.

— Чому так?

— Не хочу з Борькою! Він… у людях не розбирається! — спантеличила незрозумілим.

З таксі не склалося. Цього ще не вистачало! Новаковський прислав броньований «кубик». Нані забрала з бюро нерозпаковану посилку з Відня і, поки досвідчений водій керував на Проців, вивчала її зміст на задньому сидінні авта. Замість Курцвайля і Клімта їй надіслали один товстезний фоліант під назвою «Віденьский сецесіон». Засмутилася. У благополучній Європі усе плутають так само, як і в Україні. Почала гортати… Мозер, Хофман, Штер, Ольбрих…

— Треба було замовляти каталог Віденського історичного музею, — з прикрістю. — Там би вона точно була…

Перегорнула сторінку… Завмерла. На всю сторінку репродукція картини Курцвайля.

— «Жінка у жовтій сукні»… — прошепотіла. Вдивилася. — …Здрастуй, мамо.

Неймовірне відкриття Нані зробила зовсім недавно. Перебирала книжки і в одному підручнику, присвяченому модерну початку ХХ століття, побачила невеличку репродукцію. Макс Курцвайль був не тільки видатним архітектором, він малював неперевершено. На зеленому сап’яновому дивані легким ангелом завмерла жінка у розкішній жовтій сукні. Та не гармонія сюжету, кольору, не гра світла й тіні вразила Нані. Жінка на картині була неймовірно схожа на маму. Ні! Не так. То була Анука. Нані ніколи не бачила маму такою за життя. У неї не було такої сукні, і вона ніколи не збирала густе чорне волосся високо над потилицею, але то була мама. Ні! Не так! Вона стала такою десь там, у далеких світах. І Нані не мала у тому сумнівів. Вона би зірвалася до Відня: стояти перед тою картиною, сліз не ховати! Вона би замовила копію, але тато… Що станеться з татовим серцем? Нані не знала, як розпорядитися своїм секретом…