Читаем Битi є. Книга 1: Макар полностью

Макар напружився, розсміявся подумки. Старієш, сонце! Здаєш позиції. Отак запросто ляпнула, що була на фабриці. А там, певно, хтось інший — щирий, недолугий — ляпнув, що до директора приходила панянка і він із нею…

Обійняв розбурхану насуплену Марту.

— Вибач, сонце. Не міг при Нані…

— Що? — Мартині щоки — буряком. Із обійм видерлася. — Ти зустрічався з дочкою Новаковського?

— Так, — розвів руками. — Приїхала на фабрику… Ну не гнати ж її… поки що. Ще нашепоче Новаковському… Справа, сонце! Справа на першому місці. Твоя наука.

Зиркнув на коханку, не втерпів, уколов:

— Ти ж із Бакланом… теж тільки заради… нас.

— Ти спав із нею? — Марта отямилася, пішла в наступ.

— Ні… Зачекай! Ти щойно зізналася, що спиш із Бакланом? — Макар відповів жорстким контрнаступом.

— Бог з тобою, Сашко!

— Це не відповідь, сонце!

— Безумовно, відповідь. — Звилася. — У мене — тільки ти! Тільки ти! І я не бажаю чути ні про яку Нані Новаковську, інакше…

— Що? — Макар завмер. Марта багато чого може. Найперше — вигнати його зі своїх хоромів. А то й розписку дістати…

— Багато чого… можу! — підтвердила агресивним шепотом.

— Головне — не розлюби мене, сонце. — Учепився поглядом у вицвілі очі. — Бо ця твоя істерика… Усі жінки так викручують, коли починають жадати іншого? Зробиш мене винуватим і… покинеш?

Фортеця здригнулася і не втрималася.

— Чого вона від тебе хоче?! — крикнула Марта.

— Та нічого. — Виграв! — Певно, Борька Рудь розповів про наші з її татком справи. Так несподівано з’явилася. Я й не зрозумів для чого. Випили кави, поговорили про погоду… І розбіглися. …Приємно було познайомитися.

— Про погоду? — підозріливо примружилася Марта.

Макар усміхнувся тоскно й проникливо, обійняв коханку, цьомнув у шию.

— Сонце… Звикай… — сказав філософськи-задумливо. — Ти полюбила бідного студента… І виліпила з нього… успішного мужчину. Певно, я став іншим. Але… Хіба б тобі хотілося бачити поряд із собою… лузера?

Марта з недовірою зиркнула на коханця.

— Чого вона від тебе хотіла?! — повторила затято.

— Не знаю, сонце. Але ми домовилися час від часу зустрічатися. Поки від Новаковського залежить доля фабрики, думаю, це непогана новина.

— Не спи з нею!

— Я попередив події. Сказав… що в мене є кохана.

— Хочу знати про кожну твою зустріч із цією…

— Сонце! Думаю, ми взагалі більше не здибаємося.

— Чому?

— Я ж сказав їй: у мене є кохана.

Марта розчулилася. Притулилася до механіка.

— Ти — дуже розумний, Сашко. І дуже відданий. Я не помилилася в тобі.

— А я — у тобі. — Щирий.

— Спатоньки?

— Опісля!

— М-м-м… Я тебе обожнюю!

— Усього лише? А я тебе хочу…

…На кухні в порожній металевій коробці від індійського чаю — травиця корейця Чена. Поки Марта плюскалась у ванній, Макар устиг заварити зілля, обпився. На власні сили цієї ночі розраховувати не доводилося. Музика забрала: нані-на-ні-на…

Першим дістався широкого ліжка у спальні, розлігся посередині, усміхався нахабно — тижні зо два часу в Марти виграв. Не мордуватиме питаннями. А він за цей час придумає, як позбутися набридлої коханки. Здається, зайвою стала. Фабрика працює, після отримання держзамовлення гроші перестануть бути проблемою. Квартиру купить. Нані в Париж повезе. Чи на острови… «Розписка!» Кулак стис, по подушці — на!

— Так… Розписку треба якось… добувати, — прошепотів роздратовано, зиркнув у бік ванної: Марта мала таку вдачу — геть невчасно з’являтися.

У ванній шуміла вода. Нані-на-ні-на… Макар скотився з середини постелі на самий край, відвернувся від білих простирадл. «Якщо доля привела до мене Нані, — мучився, — невже не допоможе без клопоту відкараскатися від Марти?»

Причину доньчиного сяяння Ярослав Михайлович Новаковський встановив за кілька днів після походу Макара й Нані на Костянтинівську.

— Зустрічається з директором фабрики «Есфір». Макаров Олександр Миколайович, вісімдесят сьомого року народження, — по-військовому сухо доповідав начальник його особистої охорони. — Батьки-інженери живуть у Миколаєві. Інтелігенція. На роботу — на тролейбусі. Макаров навчався в київській «Політехніці». На стаціонарі. Влітку минулого року став помічником Сердюка… У травні цього року викупив пакет акцій ВАТ «Есфір» у громадянки Голобородько Ганни Григорівни. Директор і мажоритарний акціонер. Стара директорка переїхала в Штати до сина. Сума угоди достеменно невідома, але за оцінками експертів — понад півмільйона доларів. Виробництво — дрібне. Нерухомість цікава. Макаров, найвірогідніше, підсадна качка. Гроші Сердюка, думається.

— Де живе? Нані була в нього вдома?

— Орендує апартаменти в престижному будинку біля цирку. Нані там не була. Точно.

Новаковський налився гнівом — аж вуха почервоніли.

— Продовжувати… — прошепотів хижо. Кивнув доповідачеві — вільний.

Став біля вікна в кабінеті — навпроти доньчине архітектурне бюро. Увіп’явся очима. Ну… От це і сталося….

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дом учителя
Дом учителя

Мирно и спокойно текла жизнь сестер Синельниковых, гостеприимных и приветливых хозяек районного Дома учителя, расположенного на окраине небольшого городка где-то на границе Московской и Смоленской областей. Но вот грянула война, подошла осень 1941 года. Враг рвется к столице нашей Родины — Москве, и городок становится местом ожесточенных осенне-зимних боев 1941–1942 годов.Герои книги — солдаты и командиры Красной Армии, учителя и школьники, партизаны — люди разных возрастов и профессий, сплотившиеся в едином патриотическом порыве. Большое место в романе занимает тема братства трудящихся разных стран в борьбе за будущее человечества.

Георгий Сергеевич Березко , Георгий Сергеевич Берёзко , Наталья Владимировна Нестерова , Наталья Нестерова

Проза о войне / Советская классическая проза / Современная русская и зарубежная проза / Военная проза / Легкая проза / Проза