Читаем Битi є. Макар полностью

Новаковський прискіпливо зиркнув на механіка:

— І хто її тобі прикупив? Мамка? Чи татко?

Макарові у голову вереск: «Мальчік! Мальчік!»

— Бабця!

— Ну, звісно… — Новаковський насупився, кинув: — Показуй!

Макар вів гостей довгим коридором, волосся дибки: що відбувається? Винувату враз знайшов: «Клята Марта! Не могла попередити заздалегідь. Хоч би знати, що за фігня. Сердюк Макса прислав? Казав, усі контакти через Марту…»

— Ну… Все зрозуміло. Досить! — Новаковський зупинився в коморі готової продукції на першому поверсі, присів на тюк з упакованими сарафанами. Насупився — думку м’яв.

— Значить, так… — оголосив. — Завтра чекаю тебе, Максе… І пана Макарова… в себе в Процеві. Обговоримо.

Макс захитав головою: ні, ні…

— Найпевніше, його Марта привезе, — про Макара, як про тюк із сарафанами. — Я в татові справи не втручаюся, Ярославе Михайловичу.

— Марта, то й Марта, — відповів Новаковський. Зиркнув на механіка. — До зустрічі… мануфактурщику.

— О котрій я повинен бути у вас? — запитав механік, хоча хотів дізнатись інше: навіщо йому пхатися до Новаковського.

— Як сонце сяде, — розпливчасто відповів Новаковський, рушив геть.

— Зустрінемося, — пообіцяв Макс, пішов за Новаковським услід.

— Безумовно!

Стояв посеред упакованих сарафанів, дивився гостям услід. «Дідько, ну до чого ж пафосні, суки! — тремтів від люті. — Покидьки, козли, мажори довбані.. Звикли в баблі купатися. Спробували би… Як я! Самі! Нічого… Ще подивимося, хто крутіший… у нічорі бовтатися». …Про Новаковського — не думав. У мізках верещала сирена — «Danger!». Аж роззинувся — звідки?.. Фантазії — на! Макс голий… Любу хоче! Та де йому? Після Макара…

Зі злих думок — у реальність: швачка Бубнова на порозі.

— О! А що ви тут робите? — цікава.

— Працюй, Злато!

— А що це ви… наче випили й не закусили? Хто це приходив? Наїжджають? — Злату Бубнову зупинити — легковиком на КамАЗ. — Так ви їм скажіть — колектив за вас! Хай тільки спробують. Ми їм влаштуємо армагеддон на три дії без перерви на каву.

— Усе в порядку, Злато. — Всміхнувся. — Не переживай. Нікуди я від вас не подінуся.

Швачка Злата Бубнова стала першою беззаперечною перемогою «мануфактурщика» Макарова. Йому би від початку в справу вникати, виробництво вивчати, контакти налагоджувати, а тут колектив забродив, трясця матері. Бубнова на коні. Шаблюкою розмахує:

— Дівчата! Молокосос нас закриє! От побачите! Воно ж — ніяке… І куди Ганна Григорівна дивилася, коли йому «Есфір» продала?!

Макар не став витрачатися на слова. Бубнову — на контроль якості, план — удвічі, технолога Роберта з дочкою Олею — на вихід. Скандал вийшов немалий.

— Ви не маєте права нас звільняти! — кричав Роберт.

— Роберте, без образ, — сказав Макар. — Ви баласт. Нащо мені технолог? Краще я на вашу ставку дизайнера візьму, бо на цих сарафанах скоро загнемося. І секретарка мені не потрібна. Я сам можу слухавку знімати і каву заварювати.

— Ми — акціонери! — підгавкнула секретарка Оля.

— І залишаєтесь акціонерами, — відповів Макар. — Краще запрацюємо — вам же зиск. Кінчайте цирк! Ідіть! Хоч до суду, хоч до чортової матері!

Під гарячу руку хотів був і охоронця Пилипенка викинути на фіг, та бухгалтер Гурман засмутився:

— Пропаде людина. Зіп’ється! Ганна Григорівна його була теж звільнила, а потім назад узяла. П’є, нещасне, як без роботи.

— Добре, хай поки працює, акціонер хріновий. Тільки я тоді не розумію: навіщо ми встановили сигналізацію і платимо охоронній фірмі?

— Щоб охороняли, — сказав Гурман.

— А Пилипенко нам навіщо?

— Щоби не пив.

Отаке воно — «своє».

Першою стратегію нового власника оцінила Злата Бубнова.

— А Саньок наш кебу має, — сказала. — По всьому видно — працюватимемо.

За два місяці, коли вже бачила, як вимордовується хлопець — з ранку до ночі на фабриці, — перейшла на «ви».

Макар і справді жили рвав. Із задоволенням! Із відчайдушною радістю. Геть нові відчуття — «на себе пашу!». Немає втоми. Ніхто ж не змушує — сам. Воля його така. Воля… Нічір зник. Сонце! Сонце — то не Марта. Світло. Тепло. Люди є — твої! Різні геть. То й добре. Уже не один. Татко їм. Блін, приємно. Себе не забути. Гроші — чудово. Гроші від свого діла — кайф!

Постачання, тканини, сарафани, у туалеті унітаз забився, огорожу відремонтувати, заґратувати єдине незаґратоване вікно, що виходить у внутрішній дворик, їдальню в червоному кутку зробити, постачання, тканини, сарафани… «Моє!» — врешті вірив. Трусився-жахався-наступав: «Фарт! Не віддам!» А ніхто й не рвався. Тиша незвична. Санстанція та пожежники були поткнулися. Гроші дав, згадав мимохідь — парафія нардепа Сердюка. Чули про такого? Чули! Гроші взяли, більше не надокучали. Та й без них проблем вистачало. Крихітне виробництво працювало з крихітним прибутком. Голобородьковій мамі, певно, вистачало. Макар планував вторгувати світ. Добре, хоч допетрав: заради перспектив не варто руйнувати створене.

— Сарафани? Нормально… — розмірковував. — Є час збагнути, куди рухатись.

А тут — Макс із Новаковським: привіт від Сердюка. Уже вирішили, куди йому йти?

— Марто! — у слухавку. — Обов’язково заїдь до мене сьогодні!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Мой генерал
Мой генерал

Молодая московская профессорша Марина приезжает на отдых в санаторий на Волге. Она мечтает о приключении, может, детективном, на худой конец, романтическом. И получает все в первый же лень в одном флаконе. Ветер унес ее шляпу на пруд, и, вытаскивая ее, Марина увидела в воде утопленника. Милиция сочла это несчастным случаем. Но Марина уверена – это убийство. Она заметила одну странную деталь… Но вот с кем поделиться? Она рассказывает свою тайну Федору Тучкову, которого поначалу сочла кретином, а уже на следующий день он стал ее напарником. Назревает курортный роман, чему она изо всех профессорских сил сопротивляется. Но тут гибнет еще один отдыхающий, который что-то знал об утопленнике. Марине ничего не остается, как опять довериться Тучкову, тем более что выяснилось: он – профессионал…

Альберт Анатольевич Лиханов , Григорий Яковлевич Бакланов , Татьяна Витальевна Устинова , Татьяна Устинова

Детективы / Детская литература / Проза для детей / Остросюжетные любовные романы / Современная русская и зарубежная проза