Биті є. Макс. Книга 2

Макс повернувся в Україну в середині серпня. Майже два з половиною місяці мандрував просторами Російської Федерації в компанії педантичного австріяка Ернста Гразера, що контролював Перепечаеві активи на території сусідньої держави, старанно знайомився з дідовим майном, хоч і досі ледь охоплював уявою усі скрині, цехи, банки і виробництва, що переходили до нього. Макс знав, що дід багатий. Але щоб аж настільки! Банк у Москві, пасіка під Ярославлем, нафта в Сибіру і теплиці з помідорами на Далекому Сході. Ясно, що яйця у різні кошики, але як зумів наплодити стільки яєць! І це тільки в Росії, бо Перепечай пояснив: з українським майном пізніше розберуться, а з європейськими банками - просто. Перепечаєві рахунки вже на онука переписані.

З літака не до діда гайнув. У фонд, бо телефоном не наважувався розпитати в Августа: як там наш Макаров?

Замість Августа у “Силі добра” товкся батько.

- Максиме… - усміхнувся так певно-дозовано, ніби відміряв перед тим шматок радості для сина. - А чого не повідомив, що повертаєшся? Я б тебе зустрів.

- Зайве, тату. Я ж не хлопчик, - стримано обійняв тата. - Як справи? Як мама?

- Мама… скучила. Справи рухаються собі потроху. Заїхав, бо думав Августа навантажити трохи, а він у лікарні.

- Допомога потрібна? - Макс придивлявся до тата: ніби такий, як і завжди. А ніби й ні.

- Час маєш? Допоможи, бо не встигаю.

- Наказуй, - поблажливо. Сміх у душі: ні, більше тато не в змозі йому наказувати. Цікаво, здогадується, що саме змусило сина надовго залишити рідну землю?.. Офіційна версія: подався у Гонконг слухати лекції відомого економіста Лан Сянь- піна. Невже вірить?

- У мене хлопець працював… Олександр Макаров… - почув голос батька, закляк, насторожився - що, що?

- Виробництво купив. Я через Новаковського держзамовлення для нього пробиваю. Треба б звозити Ярослава Михайловича на фабрику до Макарова, щоб на місці роздивився, що до чого.

- Радий буду… - Макс говорив, себе не чув. - …зустрітися з Ярославом Михайловичем. Тільки додому заїду, перевдягнуся.

Володимир Гнатович обійняв сина.

- Приємно… Що допомагаєш… Продовжуєш справу…

- Що це ти… Ніби приречений… - похмуро віджартував- ся Макс.

Провів батька до дверей. Додому не поїхав.

- У якій лікарні Закс? - наступав на секретарку. - Скачко до мене! Де вона? Чому я її й досі не бачу?!

- Юлія? - секретарку лякав спокійний категоричний голос шефа. - Звільнилася…

- Що?! - несподіванка за несподіванкою. Хотів було запитати: коли, чому? Насупився. - Адресу лікарні! Швидко!

Заксове бліде обличчя зливалося з білою подушкою. Тільки сині губи контрастом.

- Доброго дня, Максиме Володимировичу, - ледь чутно.

- Серце?

- Не вперше… Вночі спати не можу - оце погано. А так… оклигаю.

- Одужуйте, - формально. - А Скачко… Чому відпустили?

- А що я міг зробити? Відпрацювала два тижні й пішла.

- Чому?..

- Сказала: особисті причини. Шкода. Дуже вправна дівчина. Але я вже доручив кадровій агенції підшукати нову помічницю.

- Ви б краще на іншому зосередилися.

Закс аж відірвав голову від подушки.

- Ніяких хвостів, Максиме Володимировичу.

- А Макаров… І досі прекрасно почувається…

- Люди почали працювати наступного дня після нашої з вами розмови, - прошепотів Август кволо.

- Тільки не в тому напрямку! Я повернувся - а тут такі новини! Держзамовленням для фабрики Макарова нардеп Сердюк власною персоною займається.

- Ні, ні… До кінця осені Макарова на фабриці не буде. Повірте, без гарантованого результату люди за такі справи не беруться.

- Точно не буде? - перепитав. Задумався. - Але… навіщо тоді уся ця метушня із держзамовленням? Вона компрометує тата…

Август зиркнув вицвілими оченятами, відповів не менш холодно, ніж Макс:

- І відводить підозри від вас. Ваш дідусь… зацікавлений… у цьому.

- У чому саме? - не здавався. - Мене захистити чи батькову репутацію зіпсувати?

- Пану Перепечаю завжди подобалися складні багатоходів- ки, - вислизнув Август.

- А Новаковський? Новаковський дідові теж поперек горла?

- Новаковський не постраждає, - упевнено відповів Август. - Ви зараз його на фабрику Макарова повезете? Швидко знайдете… Двоповерхова споруда неподалік від прокуратури.

Все знав старий хрін!

Макс мчав до Генеральної прокуратури - там і домовилися з Новаковським зустрітися, сумніви збурювали: Скачко, батько… “Невже дід хоче батька знищити?! - думав. - Чому? Попередити батька? Натякнути, щоб відійшов, не поганився. Чи дослухається? Ні… Тато ж у нас краще за інших життя розуміє…”

Побачив акуратний двоповерховий будинок з вивіскою “Ес- фір” на фасаді - і думати про тата забув. Тут… Тут його ворог. Нікчемний покидьок без честі й шляхетності. Аморальна тварюка. Як… Як тільки у нього вистачило совісті заповзти у татове кубло, знаючи, що перед тим зганьбив Макса з Любою?! Як у нього з’явилася оця фабрика? Тільки підлістю! Покидьки інших шляхів не знають. Максу вистачить терпіння, аби пройтися згарищем.

- Оце і є твоя фабрика? - тільки і процідив, побачивши білявого гада. Уява вже руйнувала стіни, вивалювала з вікон рулони тканин, скидала на купу дорогі японські швейні машинки.

- Моя! - нахабно відповів Макаров.

Тріумф волі