Биті є. Макс. Книга 2

Пані Женя - як чула. Принесла ключі-картки, наказала До- рі збиратися і, поки дівча складало у теребовлянську торбу нехитрий крам, усе їла сина очима, бідкалася подумки: споганили дитину… Геть іншим повернувся. Та то… не біда. Головне - повернувся. А всьому іншому пані Женя раду дасть.

Недовго думала. Тільки-но Макс із Дорою від’їхали від дому - на “лексус” і до тата, старого Перепечая: що робити?!

Перепечай саме диктував спогади набундюченому Ромі Шил- лєру, який при його зятеві Сердюкові іміджмейкером рахувався. Ромі - брись, доньку вислухав:

- 1 що за біда? Як і чпокне дівку пару разів, так та не проговориться.

- Тату, та коли ти вже зі своїми чпоканнями припиниш?! - розлютилася пані Женя. - У мене єдина дитина звихнулася, а тобі байдуже.

- Додому ж повернувся?

- Іншим повернувся. ІЦе більш гидливим. Як не в собі ото. Що робити?

- Вовку з Брюсселя виймай! - наказав Перепечай. - Хай до діла його прилаштовує. Бо оце тиняється без діла - дурне в голову і лізе.

За хвилину у далекому Брюсселі Максів впливовий тато Володимир Гнатович Сердюк притискав до вуха мобільний, шепотів роздратовано:

- Я зараз не можу говорити… Засідання…

- Вово, мать твою! Заткнися і слухай! - гаркнула пані Женя, передала телефон татові.

Старий Перепечай сформулював ще більше лаконічно:

- Щоби завтра у Києві був!

- І коли ж ти вже подохнеш, сволото! - патетично вигукнув Володимир Гнатович Сердюк після того, як відключив мобільний. Та не забарився. За два дні приземлився у Борисполі.

Макс зустрів тата у власних апартаментах на Хрещатику. “Мені б з отакого стартувати!” - роздратовано констатував Сердюк- старший, міряючи кроками синову приватну власність вартістю близько 2 мільйонів баксюків, що в неї ще добра напхано на аналогічну суму - від ексклюзивних меблів і сучасної електроніки до німецьких бронзових кранів у ретро-стилі і середземноморської майоліки у ванній кімнаті. Згадав, як, аби видряпатися наверх, вигідно одружився з дебелою донькою комуністичного ватажка Перепечая, як усе життя - й досі! - пригинався під його важким поглядом. Шкода, Макс не має змоги порівняти його по- чатки зі своїми. Зваженішим би був… Плекав би своє… дерево.

Визирнув у вікно - грудень сніжить. Треба якось вибиратися до того Брюсселя…

- А що, синку… До справ?

- То ти у справі? А я думав, у гості…

Макс стояв посередині вітальні - бездоганне доповнення стильного простору. Ніби й не було поневірянь. За три дні устиг попереставляти меблі на свій смак, викинув нафіг цяцьки, що їх турботлива пані Женя позамовляла з усіх куточків світу, - від африканських масок до китайських гігантських ваз. І тільки коли оселя стала нагадувати його власні уявлення про місце, куди хочеться повертатися, раптом усвідомив: уже три ночі не сіпається від жахливих сновидінь. Сни щезли, наче тутешні стіни не впускали їх усередину. Та й не спав до пуття - крутився, третю ніч поспіль думав тільки про одне - як зайти до До- риної кімнати… Мазо… Порожня квартира. Макс задихається на просторому ліжку, бо чує… чує, хоч до Дориної кімнати метрів сорок, як вона дихає… Коли жінка не обіймає твоє тіло, вона поселяється у твоїх мізках. А зґвалтувати не міг. Дюк…

- І в гості… І в справі, - чує голос тата.

Володимира І натовича дратує зарозуміла і вишукана синова пихатість. Перед ким носом крутить, щеня?! Перед власним батьком?!

- Що за справа? - Макс - сама ввічливість.

- Давай поміркуємо, чим би ти хотів зайнятися. Чув, альтернативною енергетикою захопився…

- Забудь.

- І добре. Марудна справа. Захекаєшся на ті вітряки дути, поки вони тобі прибуток дадуть.

Макс усміхається уїдливо.

- Тату, невже ти покинув державні справи і прилетів з Брюсселя тільки заради того, аби ми тут із тобою розмірковували.

- Своїх народиш - поговоримо, - не втримується Сердюк. - Ти мені душу не гризи. Давай уже - ближче до справи. Що цікавить? Виробництво, консалтинг, власний проект якийсь виплекав… Що, Максиме?

- Власним проектом… я особисто і займаюся. Ти до чого? - Макс ніяк не бажає здаватися. - За півроку поговоримо…

- Як скажеш… Думав, ти не тільки на одному зосередишся. Думав, міг би ще у чомусь публічному засвітитися… Паралельно…

- Навіщо?

- Для іміджу непогано… Благодійність, приміром… От візьми Пінчука… Хто знає, який у нього бізнес? Ні, ну ті, кому треба, знають… А широкий загал? “Пінчук-Арт-центр”. Прищеплює нам усім любов до мистецтва…

- Благодійність? - Макс уперше за всю розмову дивиться на батька із зацікавленістю. - Може бути…

Сердюк-старший зітхає з полегшенням.

- Є таке…

Умощується у кріслі, гортає записник, шукає чийсь телефон, бо так і не звик вносити їх у мобільний.

- Август, Август…

До вітальні заходить Дора. Застигає на порозі.

- Добридень, леді, - глузливо кидає дівчині Володимир Гнатович. Придивляється: лице дівчини нагадує когось із минулого.

Дора - ані пари з вуст. Сердюк супиться.

- Ти цю нікчему не через профспілку хатніх робітниць підбирав?