Блакитний Замок

— Мабуть, я не вправі ставити умови. А все ж одну поставлю. Ти ніколи не згадаєш про моє серце чи можливість моєї раптової смерті. Ніколи не умовлятимеш мене бути обережною. Забудеш, — зовсім забудеш, що я не зовсім здорова. Я написала лист до матері, — от він, — віддаю його тобі. Там я все пояснила. Якщо я раптово помру, — ймовірно, так воно й буде…

— То в очах твоїх рідних я буду очищений від підозри в отруйництві, — сказав Барні, усміхнувшись.

— Авжеж! — Валансі весело розсміялася. — Боже мій, яка я рада, що вже це подолала. Це було — дещо напружено. Розумієш, це я вперше прошу когось зі мною одружитися. Дуже мило з твого боку, що ти мені не відмовив або ж не запропонував бути моїм братом!

— Завтра я поїду до Порту і візьму ліцензію. Вже завтра ввечері можемо повінчатися. У доктора Столлінга?

Валансі здригнулася.

— Господи, ні. Та він і не зробить цього. А як похитає переді мною пальцем, то я покину тебе біля вівтаря. Ні, я б хотіла, щоб нас повінчав старий містер Таверс.

— Ти вийдеш за мене от так, як я є? — зажадав відповіді Барні. Повз них проїхала машина, повна туристів, голосно сигналячи, — якось глузливо. Валансі глянула на нього. Синя домоткана сорочка, непоказний капелюх, брудний комбінезон. Неголений!

— Так, — сказала вона.

Барні простягнув руки над хвірткою і ніжно стис її маленькі холодні долоні.

— Валансі, — сказав він, силуючи себе на легкий тон, — я, звісно, не закоханий у тебе. Та я ніколи про кохання й не думав! Але я завжди вважав що ти — крихта ніжності.

РОЗДІЛ XXVI

Наступний день пройшов для Валансі як уві сні. Їй, попри всі зусилля, не вдавалося сприймати саму себе чи щось інше як реальність. Від Барні не було ніяких звісток, хоча він мав би прогримотіти по дорозі до Порту, щоб узяти ліцензію.

Можливо, передумав?

Але під вечір на зарослому лісом пагорбі за путівцем сяйнули фари Леді Джейн. Валансі біля воріт чекала на свого нареченого. Вона була одягнена в зелену сукню та капелюх, бо нічого ліпшого не мала. Не почувалася як наречена та й не виглядала нею, — швидше як дика ельфійка із зеленого бору. Але це не мало значення. Ніщо не мало значення окрім того, що Барні приїхав до неї.

— Ти готова? — спитав Барні, зупиняючи Леді Джейн з новим жахливим шумом.

— Так, — Валансі зайшла в автомобіль і сіла. Барні був у синій сорочці та звичайному комбінезоні, але цього разу — чистому. Він палив свою бандитського-вигляду-люлечку і не мав капелюха. Зате черевики були супер, аж дивно, як вони контрастували з одягом. А ще він поголився. Вони з гуркотом в’їхали в Дірвуд, прогриміли через нього, довго їхали лісовою дорогою до Порту.

— Ти не передумала? — спитав Барні.

— Ні. А ти?

— Ні.

Оце й уся їхня розмова за п’ятнадцять миль. Все й далі скидалося на сон — ще більше, ніж раніше. Валансі не знала, чи вона щаслива. Чи налякана. Чи попросту дурна.

Коли з’явилися вогні Порту, Валансі почувалася так, ніби довкола неї — блискучі голодні очі великих пантер, що таїлися в засідці. Барні коротко спитав, де мешкає доктор Таверс, і Валансі так само коротко йому пояснила. Вони зупинилися перед ветхим будиночком на нефешенебельній вулиці. Зайшли у маленьку вбогу вітальню. Барні показав ліцензію. Отже — ОТРИМАВ її! А ще обручку. Це все відбувалося насправді. Вона, Валансі Стірлінг, невдовзі стане заміжньою жінкою

Вони разом стояли перед містером Таверсом. Валансі чула, як містер Таверс і Барні щось говорили. Вона почула ще когось, і цей хтось теж щось говорив. А сама думала про те, як уявляла собі колись власний шлюб, ще ледь –надцятиліткою, коли це не видавалося неможливим. Білий шовк, тюлевий серпанок, помаранчевий цвіт, — жодних дружок. Лиш одна дівчинка, що розсипає квіти, у блідо-рожевій сукні, обшитій кремовим мереживом, на волоссі вінок, у руках — кошичок троянд та конвалій. Наречений, благородного вигляду, бездоганно одягнений згідно із найсвіжішою модою. Валансі підвела очі й побачила себе та Барні у маленькому, нерівному та ще й криво повішеному дзеркалі над каміном. Вона була в чудернацькому зеленому капелюшку і такій же сукні, Барні — у сорочці та комбінезоні. Але це був Барні. Все інше не мало жодного значення. Без серпанку, — без квітів, — без гостей, — без подарунків, — без весільного торта. Зате з Барні. І решту свого життя вона проведе поруч із Барні.

— Місіс Снайт, я сподіваюся, ви будете дуже щасливою, — озвався містер Таверс.

Його не здивував їх зовнішній вигляд, навіть комбінезон Барні. Він перебачив уже силу-силенну дивних шлюбів у «чагарнику». Не знав, що Валансі з дірвудських Стірлінгів, насправді навіть не знав, що у Дірвуді Є якісь Стірлінги. Не знав, що Барні Снайт переховувався від правосуддя. Справді, він напрочуд мало знав, той старенький. Тому одружив їх і дав їм своє благословення, а потім, коли вони пішли, усю ніч за них молився. Ніякі докори совісті його не турбували.

— Який це гарний спосіб на весілля! — озвався Барні, заводячи Леді Джейн. — Жодного гармидеру та усіляких дурниць. Я не здогадувався, що це й наполовину так просто.