Блакитний Замок

Тітонька Джорджіана спускалася стежкою, яка бігла від її маленького будиночка. Вона мешкала за півмилі від Дірвуда, а зараз хотіла заглянути до Амелії, щоб запитати, чи Досс вже повернулася додому. Тітонька Джорджіана прагнула побачити Досс, — вона мала для неї важливу звістку. Щось таке, що дуже утішить Досс. Бідна Досс! Як невесело їй жилося. Тітонька Джорджіана зізналася собі, що ВОНА нізащо не хотіла б жити під каблуком Амелії. Але невдовзі все зміниться. Тітонька Джорджіана почувалася страшенно важливою особою. Вона навіть забула, «хто першим із нас відійде»

А от і Досс власною особою йде по дорозі від Галасливого Абеля, одягнена у дивацьку зелену сукню та капелюшок. І кажи тут про щастя! Тітонька Джорджіана здобула можливість розкрити свою солодку таємницю негайно, і ніхто їй не заважатиме. Що називається, справжній дарунок Провидіння.

Валансі, яка провела чотири дні на своєму зачарованому острові, врешті вирішила, що могла б вибратися до Дірвуда і повідомити родичів про своє одруження. А то, виявивши, що у Галасливого Абеля її немає, ще могли б почати розшуки. Барні пропонував її підвезти, але вона воліла піти сама. Вона променисто усміхнулася до тітоньки Джорджіани — істоти з далекого минулого, однак зовсім не лихої. Валансі почувалася такою щасливою, що усміхнулася б до кожного, навіть до дядька Джеймса. Тим паче, нічого не мала проти компанії тітоньки Джорджіани. Відколи будинків при дорозі погустішало, розуміла, що цікаві очі виглядають з кожного вікна.

— Я так думаю, ти йдеш додому, люба Досс? — сказала тітонька Джорджіана, потиснувши руку Валансі та ще крадькома оглянувши її сукню і спитавши себе, чи є під нею ХОЧ ЯКАСЬ нижня спідниця.

— Рано чи пізно, — загадково відповіла Валансі.

— То я піду з тобою. Я ДУЖЕ хотіла тебе бачити, люба Досс. Я маю розказати тобі щось ЧУДОВЕ.

— Так? — неуважно сказала Валансі. Заради Бога, чого тітонька Джорджіана виглядає такою таємничою і важливою? Але чи це мало якусь вагу? Нічого не мало жодної ваги, окрім Барні та Блакитного Замку на Міставіс.

— Як ти думаєш, хто відвідав мене цими днями? — хитро запитала тітонька Джорджіана.

Валансі не могла здогадатися.

— Едвард Бек, — тітонька Джорджіана знизила голос майже до шепоту. — ЕДВАРД БЕК.

Чого це підкреслення? І чого тітонька Джорджіана почервоніла?

— А хто такий цей Едвард Бек? — байдуже спитала Валансі.

Тітонька Джорджіана здивувалася.

— Ти повинна пам’ятати Едварда Бека, — докірливо сказала вона. — Він живе у прекрасному домі при дорозі до Порт-Лоуренса і постійно ходить до нашої церкви. Ти мусиш його пам’ятати.

— А й справді, згадала, — відповіла Валансі, напруживши пам’ять. — Це такий старший чоловік із ґулею на лобі і кількома дюжинами дітей, який завжди сидить у лавці біля дверей, правда?

— Зовсім не кілька дюжин, люба, не кілька! Навіть не ОДНА дюжина. Лише дев’ятеро. Себто, тільки дев’ять рахуються, решта повмирали. І він зовсім НЕ старший, сорок вісім, Досс, розквіт віку, а що значить та ґуля?

— Звісно, нічого, — щиро згодилася Валансі. Їй було цілком байдуже, мав Едвард Бек одну ґулю чи дюжину, чи й жодної не мав. Але Валансі щось неясно почала підозрівати. Чи ж їй причувся ледь стримуваний тріумф у голосі тітоньки Джорджіани? Невже тітонька надумала ще раз вийти заміж? За Едварда Бека? Та ну, неможливо. Тітонька Джорджіана мала шістдесят п’ять літ чи близько того, і її мале неспокійне личко було так густо покрите дрібними зморшками, наче їй було сто. А все ж…

— Моя люба, — сказала тітонька Джорджіана. — Едвард Бек хоче одружитися з ТОБОЮ.

Якусь мить Валансі пильно дивилася на тітоньку Джорджіану. Насилу стримувалася, щоб не розреготатися. Однак лише спитала:

— Зі мною?

— Атож, з тобою. Закохався в тебе на похороні. І прийшов до мене порадитися, — я близько приятелювала з його першою дружиною, знаєш. У нього дуже серйозні наміри, Доссі. А для тебе це чудовий шанс. Він дуже маючий, ну а ти, ти ж розумієш…

— Вже не така молода, як колись, — згодилася Валансі. «Котра має, тій дасться, і вона надто буде мати». — Думаєте, тітонько Джорджіано, з мене вийде хороша мачуха?

— Я цього певна! Ти ж завжди так любила дітей.

— Але дев’ятеро у сім’ї — трохи забагато, як на початок, — поважно заперечила Валансі.

— Двоє старших вже дорослі, а третє майже. По-справжньому рахується лише шестеро. Більшість з них — хлопці, з ними менше клопоту, ніж із дівчатами. Є чудова книжка «Здоров’я дітей та догляд за ними», здається, Гледіс має примірник. Це буде тобі великою допомогою. А ще є книжки про мораль. Ти чудово впораєшся. Звісно, я сказала містеру Беку, що, на мою думку, ти, ти —

— Вискочу за нього, — підказала їй Валансі.

— Що ти, люба, що ти! Я ніколи б не вжила такого неделікатного виразу. Я сказала, що, на мою думку, ти прихильно сприймеш його пропозицію. Так воно й буде, правда, дорогенька?

— Є тільки одна перешкода, — задумливо сказала Валансі. — Бачите, я вже заміжня.

— Заміжня! — Тітонька Джорджіана зупинилася, як вкопана, і видивилася на Валансі. — Заміжня!

— Так. Ввечері минулого вівторка у Порт-Лоуренсі я вийшла за Барні Снайта.