Читаем Бог, що віджив своє. Довідник для початківців полностью

Римо-католики також моляться окремим святим: небіжчикам, яких вважають особливо праведними і яких «канонізував» Папа. Папа Римський Іван Павло II канонізував 483 нових святих, а нинішній Папа Франциск – не менш ніж 813 лише за один день. Вважають, що багато святих мають якісь особливі таланти, які роблять їх вартими молитов з конкретними цілями чи для конкретних груп людей. Святий Андрій – покровитель торговців рибою, святий Бернард – покровитель архітекторів, святий Дроґо – покровитель власників кав’ярень, святий Ґуммар – покровитель лісорубів, свята Лідвіна – покровителька ковзанярів. Якщо потрібно помолитися про терпіння, католики можуть порадити вам святу Риту Касійську. Якщо ваша віра похитнулася, спробуйте святого Івана від Хреста. Якщо відчуваєте розпуку чи душевні страждання, найкращим вибором для вас може бути свята Дімфна. Хворі на рак зазвичай моляться святому Перегрину. Якщо загубили ключі, звертайтеся до святого Антонія. А є ще ангели, що мають різні щаблі: від серафимів угорі через архангелів до вашого особистого ангела-охоронця. Знову-таки римо-католики заперечуватимуть, наче ангели – це боги чи напівбоги, і стверджуватимуть, що насправді не моляться святим, а лише просять їх замовити слівце перед Богом. Мусульмани теж вірять в ангелів. А також у демонів, яких вони називають джинами.

Я не думаю, що має велике значення, хто такі Марія, святі та архангели: боги, напівбоги чи ані те, ані інше. Сперечатися через належність ангелів до напівбогів – це радше те, як сперечатися через тотожність фей і піксі.

Хоча ви, ймовірно, не вірите у фей і піксі, цілком можливо, що вас виховали в одній із трьох авраамічних вір як юдеїв, християн чи мусульман. Як це буває, мене виховували як християнина. Я ходив у християнську школу й зазнав обряду конфірмації в англіканській церкві у тринадцять років. Зрештою, у п’ятнадцять я християнство покинув. Одна з причин була така. Уже приблизно у дев’ять років я вирахував, що якби народився в родині вікінгів, то щиро б вірив у Одіна та Тора. Якби я народився в давній Греції, то поклонявся б Зевсові та Афродіті. У наш час, якби я народився в Пакистані чи Єгипті, то вірив би, що Ісус був лише пророк, а не Син Божий, як стверджують християнські священники. Якби я народився в родині юдеїв, то й досі чекав би на пришестя Месії, давно обіцяного спасителя, замість вірити, що цей Месія був Ісус, як учили в моїй християнській школі. Люди в різних країнах копіюють батьків і вірять у бога чи богів своєї країни. Ці вірування суперечать одне одному, тому вони просто не можуть усі бути правильні.

Якщо одне з них правильне, чому це має бути саме те вірування, яке ви випадково успадкували в країні, де народилися? Не потрібно бути дуже саркастичним, щоб додуматися приблизно до такого: «Чи не дивовижно, що майже всі діти дотримуються тієї самої релігії, що їхні батьки, і це завжди (якось так випадково) правильна релігія!» Одна з моїх улюблених тем – звичка навішувати на малих дітей ярлики релігії їхніх батьків: «католицька дитина», «протестантська дитина», «мусульманська дитина». Такі фрази можна почути щодо дітей, надто малих, щоб розмовляти, не кажучи вже дотримуватися якихось релігійних переконань. Мені здається так само абсурдно говорити «соціалістична дитина» чи «консервативна дитина», але ж таких фраз ніхто не використовує. Не думаю також, що нам варто говорити про «атеїстичних дітей».

А тепер ще кілька імен для тих, хто не вірить. Багато людей намагаються уникати слова «атеїст», хоч вони не вірять у жодного з богів, які мають ім’я. Дехто просто каже: «Я не знаю, ми не можемо знати». Такі люди часто називають себе «агностики». Це слово (яке походить від грецького й означає «незнання») вигадав Томас Генрі Гакслі, друг Чарльза Дарвіна, відомий як «Бульдог Дарвіна», бо він публічно обстоював ідеї останнього, коли той був надто сором’язливий, надто зайнятий чи надто хворий, щоб робити це самому. Деякі з тих людей, що називають себе агностиками, вважають існування або неіснування богів однаково ймовірним. Я думаю, що це не зовсім правильно, і Гакслі зі мною погодився б. Ми не можемо довести, що фей немає, але це не означає, що ми визнаємо ймовірність їхнього існування як 50:50. Більш розсудливі агностики кажуть, що вони не знають напевне, але вважають існування будь-якого різновиду бога малоймовірним. Інші агностики могли б сказати, що воно не малоймовірне, але ми просто не знаємо.

Деякі люди не вірять у богів з іменем, проте тужать за «якоюсь вищою силою», «чистим духом», творчим розумом, про який нічого не відомо, крім того, що це він задумав Всесвіт. Вони могли б сказати щось на кшталт: «Ну, я не вірю в Бога, – мабуть, у сенсі авраамічного Бога, – але не можу повірити, що нічого такого немає. Має ж бути щось більше, щось за межами відомого».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Основы философии (о теле, о человеке, о гражданине). Человеческая природа. О свободе и необходимости. Левиафан
Основы философии (о теле, о человеке, о гражданине). Человеческая природа. О свободе и необходимости. Левиафан

В книгу вошли одни из самых известных произведений английского философа Томаса Гоббса (1588-1679) – «Основы философии», «Человеческая природа», «О свободе и необходимости» и «Левиафан». Имя Томаса Гоббса занимает почетное место не только в ряду великих философских имен его эпохи – эпохи Бэкона, Декарта, Гассенди, Паскаля, Спинозы, Локка, Лейбница, но и в мировом историко-философском процессе.Философ-материалист Т. Гоббс – уникальное научное явление. Только то, что он сформулировал понятие верховенства права, делает его ученым мирового масштаба. Он стал основоположником политической философии, автором теорий общественного договора и государственного суверенитета – идей, которые в наши дни чрезвычайно актуальны и нуждаются в новом прочтении.

Томас Гоббс

Философия
Философия музыки в новом ключе: музыка как проблемное поле человеческого бытия
Философия музыки в новом ключе: музыка как проблемное поле человеческого бытия

В предлагаемой книге выделены две области исследования музыкальной культуры, в основном искусства оперы, которые неизбежно взаимодействуют: осмысление классического наследия с точки зрения содержащихся в нем вечных проблем человеческого бытия, делающих великие произведения прошлого интересными и важными для любой эпохи и для любой социокультурной ситуации, с одной стороны, и специфики существования этих произведений как части живой ткани культуры нашего времени, которое хочет видеть в них смыслы, релевантные для наших современников, передающиеся в тех формах, что стали определяющими для культурных практик начала XX! века.Автор книги – Екатерина Николаевна Шапинская – доктор философских наук, профессор, автор более 150 научных публикаций, в том числе ряда монографий и учебных пособий. Исследует проблемы современной культуры и искусства, судьбы классического наследия в современной культуре, художественные практики массовой культуры и постмодернизма.

Екатерина Николаевна Шапинская

Философия